(1) Визначати характеристики деяких літературних жанрів і видів, що зустрічаються в Писанні.

(2) Зрозуміти, як літературний жанр та вид впливають на інтерпретацію тексту.

(3) З'ясувати, чи слід тлумачити певну історичну подію в Писанні як приклад для наслідування.

(4) Навчитися розпізнавати принципи, які застосовуються до всіх людей у всі часи у будь-якому уривку з Писання.

(5) Показати користь уривків зі Старого Заповіту для сучасного віруючого.

Примітка для лідера: ми рекомендуємо вам розділити зміст цього уроку на два заняття, щоб встигнути опанувати весь матеріал. Студенти отримають завдання тільки після завершення другого заняття.

Знання літературних жанрів допомагає нам тлумачити Писання.

Коли Біблія говорить нам, що Давид пас овець (1 Царств 16:11), ми знаємо, що мова йде про тварин в буквальному смислі, тому що він був пастухом. Коли в книзі Об'явлення сказано, що Іван побачив дракона (Об'явлення 12:3) чи щось схоже на лева чи ведмедя, ми знаємо, що ці тварини символізують собою інші образи, тому що книга Об'явлення наповнена багатьма алегоріями.

Коли в 1 Царів 5:6 йдеться про те, що Соломон придбав кедрові дерева для будівництва храму, ми знаємо, що він буквально купив цей матеріал для будівництва; коли в Псалмі 1:3 мовиться, що праведник буде як дерево, посаджене над водним потоком, ми знаємо, що це порівняння. Коли в Ісаї 55:12 сказано, що дерева будуть плескати в долоні, це означає, що буде така радість, що навіть природа, здається, святкуватиме.

Розуміння літературного жанру важливе для процесу тлумаченні Біблії. Поетична книга (Псалтир) сприймається інакше, ніж послання (До Римлян): усвідомлення цих відмінностей допомагає нам тлумачити кожну книгу так, як задумав автор. Ось вступ до основних жанрів літератури в Писанні.

Більша частина Біблії присвячена історичному викладу: П'ятикнижжя, історичні книги, Євангелія, Діяння та інші коротші розділи — це точне історичне описання реальних людей і подій.

(Біблія також містить вигадані історії, розказані пророками, і притчі, що розповідав Ісус. Ми обговоримо їх тлумачення в наступному розділі, оскільки воно відрізняється від трактування історичних свідчень).

Питання, які варто поставити, читаючи історичну оповідь.

Ви повинні ставити ці питання, коли читаєте біблійну історію:

(1) В чому суть історії?

Читаючи історичну оповідь, потрібно зосередитись на її задумі. Наприклад, Євангеліє від Луки розповідає про служіння Ісуса в Галілеї; потім євангеліст розглядає подорож Христа до Єрусалима і зосереджується на Його вченні, що стосується учнівства; Лука завершує Євангеліє розповіддю про смерть і воскресіння Ісуса в Єрусалимі. У Діях апостолів Лука показує зростаюче служіння церкви. Знову-таки, він дотримується певної структури оповіді, в основі котрої географічний фактор. Блага звістка проповідується в Єрусалимі; потім Євангеліє поширюється по всій Юдеї та Самарії; нарешті, воно доходить до кінців землі через служіння Павла в Римі.

(2) Про кого йдеться в історії?

Коли ми читаємо про історичних персонажів у Біблії, ми дізнаємося про сильні сторони, які нам слід розвивати, і про слабкості, яких слід уникати. Ми ставимо питання на кшталт: «Що зробило Неемію ефективним лідером?» — і: «Що стало причиною невдачі Саула та успіху Давида?» — а також розглядаємо підхід до євангелізації двох апостолів: Петра і Павла. Розглядаючи біблійні історії, ми отримуємо уявлення про цих людей.

(3) Чи надає історична оповідь приклад для наслідування?

Читаючи історичні місця Писання, ми повинні запитувати себе, чи є в описаних подіях приклад для наслідування. Біблійні оповіді можуть містити модель того, що Бог очікує від Своїх людей; цей принцип працює і в зворотному порядку: може бути представлений зразок поведінки, відтворювати котрий не слід.

Пам'ятаєте приклад проповідника, який використовував 21 розділ книги Суддів, щоб говорити про те, як знайти дружину? У тому випадку він не поставив собі питання: «Чи є в книзі Суддів веління діяти у такий спосіб, чи в ній просто описані діяння людей?» В 21 главі Книги Суддів зображені дії Ізраїля, але в ній немає повеління до наслідування.

Читаючи історію, слід поставити запитання: «Чи є це прикладом для наслідування, чи це просто опис?» У багатьох випадках відповідь проста: ніхто не думає, що в 21 розділі Книги Суддів велено викрадати дівчат і брати їх за дружин! Однак багато випадків менш однозначні; Книга Дії Апостолів особливо складна з цього погляду. Чи повинні ми очікувати, що Бог творитиме чудеса, які Він здійснював за часів ранньої церкви? Чи будуть усі сповнені Духом віруючі говорити іншими мовами?

Як дійти висновку, чи дає нам уривок приклад для наслідування? Якщо ми не дамо правильної відповіді на це питання, то невірно сприймемо історичні книги, такі як Суддів та Дії Апостолів; якщо не дамо правильної відповіді на це питання, то або акцентуватимемо увагу на біблійних деталях, або нехтуватимемо ними залежно від особистих уподобань. Запам'ятайте такий принцип: якщо історичний уривок дає нам приклад для наслідування, можна очікувати на чіткі вказівки чи повторювані приклади в інших уривках.

Наприклад, в Діях Апостолів показано, що ранні християни були пристрасними євангелістами. Ми знаємо, що це приклад для нас, тому що в Матвія 28:19-20 міститься веління готувати учнів. Дії Апостолів показують роботу Духа Святого в церкві. Ми знаємо, що це має бути нормальною частиною церковного життя, тому що Ісус обіцяв, що Святий Дух наділить силою для служіння Своїх послідовників (Дії Апостолів 1:8). Якщо нам не вдається євангелізувати або не демонструвати силу Святого Духа в служінні, ми не живемо за зразком, описаним в Книзі Дій Апостолів. Ці історії — приклад для церкви.

В Діях Апостолів також йдеться про те, що у християн було все спільне і вони поклонялися по домах. Чи є ця практика повелінням для нас? Ні. Практика поділу своїми статками була добровільною, а не обов'язковою, як сказав Петро Ананії (Дії Апостолів 5:3-4); так само Писання не наказує нам поклонятися по домах [1].

Оскільки ці практики не заповідані в Писанні, ми можемо зробити висновок, що вони є частиною церковної історії, але не обов'язково прикладом для наслідування. Дії Апостолів описують певний період, а не закликають до відтворення конкретного досвіду ранньої церкви у всі часи і скрізь.

(4) Яким принципам нас навчає ця історична оповідь?

За словами Павла, біблійна історія дана нам «на науку» (1 до Коринтян 10:11) і показує, як Бог діє в історії людства і що вгодно чи не до вподоби Всевишньому. Як читачі, ми повинні знайти принципи в історичних оповідях.

Рідко в Писанні зустрічаються такі заяви: «Ізраїльтяни скаржилися на Бога і були покарані; вам не слід цього робити». Замість цього нам розповідають, що Ізраїль нарікав на Бога; ми бачимо наслідки їхнього гріха і повинні зрозуміти принцип, якому вчить це місце Писання; прямих вказівок немає: історична оповідь надає позитивні приклади для наслідування, а також негативні, котрих слід уникати. У книзі Ісуса Навина ми бачимо, що послух Богові приносить перемогу; у книзі Суддів — що непослух сіє хаос.

Книга Дії Апостолів

Книга Дії Апостолів становить собою історичний запис того, що сталося після вознесіння Ісуса; для читачів Нового Заповіту в Діях представлений контекст листів, написаних до церков.

В книзі ми бачимо, що церкву, наділена силою Святого Духа, неможливо було зупинити у її місії поширення Євангелія. Вона стикалася з доктринальними проблемами, внутрішніми суперечностями, з вчителями лжедоктрин, утрудненнями в управлінні; з лицемірами, протистоянням демонам, переслідуваннями з боку суспільства та уряду та випробуваннями під час подорожей. А втім, церква йшла вперед радісно і переможно; оскільки Дух Святий наділив її силою, окремі люди та громади змінювалися через звістку Євангелія.

Метою апостола Луки під час написання книги Дій було вселити в церкву впевненість в тому, що вона може продовжувати виконувати свою місію досягнення світу Євангелієм; ця ціль простежується протягом всієї книги в таких подіях (можна додати й інші подібні).

• Ісус сказав, що Його учні понесуть Євангеліє до найвіддаленіших точок землі (Дії Апостолів 1:8).

• Дух Святий наділив учнів силою проповідувати Євангеліє в день П'ятидесятниці, і 3 000 осіб увірували (Дії Апостолів 2:41).

• До церкви щодня приєднувалися ті, хто отримував спасіння (Дії Апостолів 2:47).

• Юдейський лідер Гамаліїл сказав, що діло Боже неможливо зруйнувати (Дії Апостолів 5:39).

• Переслідувані віруючі залишили Єрусалим і розповсюдили Євангеліє (Дії Апостолів 8:1, 4).

• Той, хто очолив гоніння, навернувся до Бога і став найвизначнішим євангелістом (Дії Апостолів 9:13-22).

• Павло та інші віруючі здійснювали місіонерські подорожі по всьому відомому світу (Дії Апостолів 13-21).

• Павло проповідував правителям (Дії Апостолів 24-26).

• Павло проповідував у Римі — столиці імперії (Дії Апостолів 28).

Актуальність книги Дій Апостолів.

Іноді читачі думають, що книга Дій Апостолів розповідає нам про те, як здійснювати місіонерську роботу, охрещувати, організовувати церкви і переживати наповнення Святим Духом. В Діях записана історія того, як рання церква робила все це, але намір автора не полягав у тому, щоб перетворити її на посібник з церковного служіння.

Не слід думати, що ми повинні робити все ідентично, як рання церква (що було описано в книзі Дій); однак ми можемо багато чому навчитися, дивлячись на те, як вона долала виклики.

Дії Апостолів показують нам, що церква повинна постійно рухатися в тому, щоб проповідувати Євангеліє, завжди просуватися вперед і зустрічати всі проблеми з силою і мудрістю Святого Духа, розвиваючи стратегії, необхідні для вирішення практичних питань.

Цінність закону Старого Заповіту.

Деякі християни вважають, що Старий Заповіт мало корисний для віруючих в наші дні, за винятком того, що історичні оповіді ілюструють християнські принципи; вони вважають, що сучасним християнам не обов’язково звертатися до закону Старого Заповіту.

Апостол Павло декілька разів писав про зміни у застосуванні старозавітного закону для християн. Він говорив, що смерть Христа усунула осуд закону і що ми не повинні судити віруючих, що не дотримуються його постанов (До Колоссян 2:14-17); що апостоли більше не жили відповідно до вимог закону (До Галатів 2:14-16). Павло відмовився вимагати від пасторів-язичників обрізання (До Галатів 2:3); він стверджував, що кожна людина повинна йти за своєю совістю стосовно юдейської їжі та особливих днів і що віруючі не повинні судити один одного за цими параметрами (До Римлян 14). Апостол писав, що віруюча людина мертва для закону і що ми служимо Богу так, щоб досягати Його цілей, а не просто виконувати певні вимоги (До Римлян 7:4, 6). Найголовніше послання — ділами закону не виправдається ніхто (До Римлян 3:20).

В Біблії також є твердження, що стосувалися старозавітного закону; вони демонструють нам те, що він не втратив своєї цінності для віруючої людини. Оскільки старозавітний закон був вираженням природи Бога, людина, котра любить Всевишнього, любить і його закон (зверніться до Псалму 1:2, Псалму 118:7, 16, 70). Павло стверджував, що Закон святий, праведний і добрий (До Римлян 7:12); також він говорив: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2 Тимофію 3:16). У ті часи термін «Писання» стосувався насамперед Старого Заповіту, і Павло писав Тимофію, що Писання зробить його «мудрим на спасіння» (2 Тимофію 3:15). Ці твердження свідчать про те, що ми, віруючі, не повинні відкидати жодну частину Старого Заповіту. Хоча ми не спасаємося дотриманням Божих законів, однак бажаємо зрозуміти Його волю для нас, щоб догодити Йому (2 до Коринтян 5:9-10).

Класифікація законів Старого Заповіту.

Щоб допомогти нам зрозуміти, як віруючим слід використовувати старозавітній закон в сучасному світі, розгляньмо деякі категорії закону.

Церемоніальні закони стосувалися постанов щодо жертвоприношень, ритуалів, вживання їжі та святкувань. Павло сказав, що вони були виконані Христом (До Колоссян 2:16-17). Послання до Євреїв дає багато прикладів застосування значення старозавітних церемоніальних дій: наприклад, речі в храмі очищалися кров'ю, що символізувало кров Христа, котра очистить віруючих (До Євреїв 9:14, 21-24).

Цивільні закони були дані Ізраїлю як народу. Вони виконувалися не окремими громадянами, а призначеною владою. Наприклад, люди, які займалися чаклунством, підлягали страті (Вихід 22:18), але суд і страта здійснювалися встановленими органами влади, а не окремими громадянами. В Повторенні Закону 17:2-12 описується процес заслуховування свідків і здійснення правосуддя місцевою владою; для більш складних справ існував суд вищої інстанції.

Сучасні закони держави можуть бути іншими, і віруючим не потрібно окремо брати на себе відповідальність за дотримання цивільних законів стародавнього Ізраїля, однак через них демонструється праведність Бога, а також шляхи праведності, котрої Він очікує від Свого народу. Наприклад, відповідно до встановлення з Виходу 22:18 людині заборонено займатися чаклунством; в інших цивільних законах йдеться про те, що Бог бажає, щоб народ захищав бідних і не допускав несправедливості щодо всіх категорій людей (Повторення Закону 24:14-15, 17-22).

Тлумачу Біблії спочатку слід зрозуміти принцип старозавітного цивільного закону, а потім розмірковувати над тим, як віруючій людині застосовувати його в наші дні. Потрібно поставити такі питання: «Чим був стурбований Бог? Якою була Його мета? Що цей закон відкриває про те, що цінно для Всевишнього?» Потім потрібно розглянути, що саме в сучасному контексті було б догодне Богові.

Моральні закони встановлюють незмінні Божі вимоги щодо праведного життя. Вони застосовуються до принципів порядності, а також стосуються сексуальної сфери, ідолопоклонства та інших питань (Вихід 20:4-5, 13-16). Багато моральних законів повторюється в Новому Заповіті; вони лежать в основі цивільних законів країн в наші дні, хоча вони не послідовно і не в повній мірі дотримуються Божих законів: постанови Всевишнього для Його народу виходять далеко за межі того, що вимагає суспільство.

Наша класифікація законів за категоріями не є досконалою. Іноді в уривках Старого Заповіту зустрічаються всі три категорії законів і постанов, які досить складно систематизувати. Незважаючи на те, що ця система класифікації не ідеальна, вона допомагає нам зрозуміти, наскільки закони Старого Заповіту актуальні в житті віруючих Нового Заповіту.

Тлумачення Старозавітного закону[1].

Досліджуючи закон Старого Заповіту, розгляньте його в більш широкому контексті: зверніть увагу на оповіді до та після. Яким чином закон відповідає його безпосередньому контексту?

Потім поставте такі питання:

(1) Що цей текст означав для його первісної аудиторії?

Щоб зрозуміти, як Ізраїль тлумачив закон, поставте такі запитання:

• Чи існує зв'язок між викладенням закону та віршами в контексті?

• Чи є закон відповіддю на конкретну ситуацію, пов'язану з історією Ізраїля?

• Чи пов'язаний закон зі старозавітною системою жертвоприношень?

(2) Які відмінності між біблійною аудиторією і сучасним світом?

Між сучасним світом і Старим Заповітом існує більше відмінностей, ніж між нашим світом і Новим Заповітом. Наприклад:

• Ми більше не відвідуємо єдиний центральний Храм; Святий Дух живе в кожному віруючому.

• Ми не наближаємося до Бога через жертвоприношення; Христос помер раз і за всіх (До Єврєїв 10:10).

• Боже Слово не є законом нашої країни; ми живемо при світському уряді.

(3) Яким принципам навчає цей текст?

Конкретні дії, яких вимагав старозавітний закон, можливо, вже не актуальні в наші дні, однак слід шукати постійний принцип, котрому він вчить, — це міст, котрий переносить Писання з його стародавнього контексту в сучасний світ. Цей принцип буде актуальним як для старозавітної аудиторії, так і для сучасної.

Сформулюйте принцип в 1-2 реченнях. Щоб переконатися, що він справді біблійний, поставте собі такі запитання:

• Чи цей принцип чітко продемонстрований в законі?

• Чи застосовується цей принцип до людей в усі часи і повсюдно?

• Чи узгоджується цей принцип з рештою Писання?

(4) Чи змінюється в Новому Заповіті цей принцип?

Кожне з попередніх трьох основних запитань корисне для тлумачення будь-якого уривка з Писання. Це останнє питання слід додати до процесу тлумачення, коли ми вивчаємо старозавітні тексти. Якщо ви знайшли універсальний принцип в уривку зі Старого Заповіту, то він залишається чинним і сьогодні, однак Новий Завіт може показати, що його застосування відрізняється від часів Старого Заповіту.

Наприклад, у Виході 20:14 зустрічаємо веління: «Не чини перелюбу». У Нагірній проповіді Ісус поширює цю заповідь навіть на думки, а не тільки на дії (Від Матвія 5:28). Вчення Христа не скасовує принцип з Виходу 20:14; воно поглиблює його застосування.

У Біблії багато поетичних уривків. Книга Йова, Псалми, Приповісті та Пісня над піснями Соломона майже повністю написані у віршованій формі, а в Еклезіяста зустрічається частково. В Пророках також багато поезії. Поезія — це жанр, що використовується для вираження сильних емоцій; він не призначений для передачі деталей історичних оповідей чи для формулювання логічних аргументів; ми прислуховуємося до серця поета і особливо чутливі до емоцій, виражених у вірші.

В поезії часто використовується образна мова, і її не обов'язково слід сприймати буквально.

Ось приклад поетичного висловлювання з Псалмів: «…на тятивах Своїх міцно стріли поставиш на них» (Псалом 20:13). Ми розуміємо, що у Бога немає фізичного лука, з якого Він влучатиме стрілами; автор говорить про те, що Бог здатен перемогти будь-кого, хто вирішив стати Його ворогом. Автор закликає віруючих бути впевненими у Божій перемозі.

Поезія часто служить для того, щоб в образній формі передати істину, котра ясніше викладена в інших місцях Біблії. Не розвивайте доктрину чи застосування на практиці на основі поетичного уривка, якщо це не зустрічається в простіших для розуміння місцях Писання.

В єврейській поезії іноді використовуються притаманні лише їй моделі звучання, однак римування відрізняється від традиційного англійського. Розуміння особливостей єврейської поезії може допомогти краще оцінити її красу.

Характеристики єврейської поезії.

Паралелізм.

Єврейська поезія часто базується на паралелізмі. Два паралельні твердження використовуються разом; друге твердження розширяє смисл першого, але не завжди додає додаткове значення.

Існує три типи паралелізму:

• У вірші йдеться про одне і те саме, але двома способами (Псалом 24:4, Псалом 102:10, Приповісті 12:28).

• Вірш показує, чим дві речі відрізняються одна від одної (Псалом 36:21, Приповісті 10:1, 7).

• У вірші є заява, а потім додається більше деталей у наступному твердженні (Псалом 14:2, Псалом 23:1, Приповісті 4:23).

В процесі тлумачення тексту, в котрому зустрічається паралелізм, поставте питання, що другий рядок додає до першого: підсилює він його, контрастує чи додає нову інформацію.

Образна мова.

Хоча у всіх біблійних книгах зустрічається образна мова, вона особливо важлива в поезії. В єврейській поезії використовуються такі художні засоби:

1. Порівняння двох речей, які в чомусь схожі: «Господь то мій Пастир» (Псалом 22:1).

2. Використання перебільшень, щоб підкреслити якусь думку. Давид так описує своє горе: «…щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!» (Псалом 6:7).

3. Персоніфікація — наділення абстрактних понять чи неістот якостями людини: «Кличе мудрість на вулиці, на площах свій голос дає» (Приповісті 1:20).

4. Описання Бога, використовуючи характеристики людини: «Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!" (Псалом 10:4).

Інтерпретуючи образну мову, ставте питання, що хотіли донести через певний образ, чого ми не зрозуміли б з простого твердження. Наприклад, «Господь то мій Пастир» — це набагато глибше, ніж «Бог піклується про мене», що свідчить не тільки про Його піклування, але також про любов, керівництво, захист від ворогів і дисциплінування, коли ми віддаляємося від Його опіки.

Книга Псалмів.

Типи псалмів.

Існує кілька типів псалмів. Псалми хвали прославляють Бога за Його риси, благословення та втручання (Псалом 22, 28); псалми, присвячені закону Божому, прославляють мудрість і праведність Всевишнього (Псалом 118); в псалмах скорботи виливаються почуття Богу, викладається прохання про допомогу і доноситься важливість підкорення Йому (Псалом 3, 12, 21); в псалмах, присвячених царю, описуються благословення, які приходять до народу через царя, котрий шанує Бога, і також вони вказують на майбутнє месіанське царство (Псалом 20, 71); у псалмах гніву зустрічаємо заклик до Бога судити нечестивців та захищати Його слуг (Псалом 68:22-29, Псалом 58); існують й інші типи псалмів.

Застосування Псалмів.

Новий Заповіт говорить нам про деякі шляхи використання псалмів; вони виражають наше поклоніння Богу (До Ефесян 5:19), а також корисні для настанови і підбадьорення (До Колосян 3:16).

Не все, відображене в псалмах, може бути прикладом нашого ставлення, однак з них ми дізнаємося, що все, що відбувається в нашому житті, а також всі наші почуття повинні бути підпорядковані Богу. У молитві можна висловити Всевишньому все, що ви відчуваєте; псалми показують нам, що Бог може відновити віру людини, котра бореться зі зневірою, страхом чи гнівом.

Книги Йова, Приповісті, Екклезіяста, частина Псалмів та Послання Якова представляють вид, відомий як література мудрості; в книгах Приповістей та Екклезіяста повчання адресоване юним читачам, котрі вивчають життєві принципи.

Книга Йова.

У довгих уривках з книги Йова наводяться слова різних людей, включно з самим Йовом; вони висловлюють різні думки. Тлумач Біблії не повинен брати твердження з однієї з промов і викладати їх як біблійні принципи. Книга Йова критично аналізує ці твердження з точки зору Бога; у главах 38-42 Всевишній відповідає на ці промови, а в 1-2 також показана Його позиція.

Літературний жанр: притчі.

Притча — це спостереження з життя, викладені коротко і ясно. Вони констатують те, що зазвичай відбувається, але це не означає, що не буває винятків.

На перший погляд, притчу легко інтерпретувати, однак ця літературна форма являє собою особливу проблему: в ній викладаються загальні принципи життя, але вони застосовуються не в кожній ситуації. Наприклад, у Приповістях 21:17 сказано:

«Хто любить веселощі, той немаючий, хто любить вино та оливу, той не збагатіє».

Зазвичай ті, хто більше люблять задоволення, ніж роботу, схильні до бідності. Це загальне правило вірне, але існує багато винятків. Деякі заможні люди успадкували свої статки, не працюючи; вони проводять свої дні у випивці та розвагах, однак вони багаті. Інші люди важко працюють, але залишаються бідними: притча вчить загальному принципу, а не універсальному правилу.

У Біблії багато притч, і не тільки в книзі Приповістей. Ось приклад розказаної Ісусом: «...Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Від Матвія 26:52). У всій історії людства були жорстокі люди, котрі не померли насильницькою смертю; знову-таки, притча вірна як загальне спостереження, але існують і винятки.

При тлумаченні притчі ми повинні ставити такі запитання:

(1) Якому загальному принципу вчить це місце Писання?

Принцип з в Приповістей 21:17 — цінність наполегливої праці та дисципліни. Більшість притч узагальнюють правило, котре можна викласти в одному абзаці.

(2) Які винятки з цього принципу існують?

Ми бачимо винятки в повсякденному житті з принципу, викладеному в Приповістях 21:17. Це не суперечність, а лише демонстрація того, що мудра людина повинна усвідомлювати існування відхилень від загальних правил.

(3) В житті яких біблійних персонажів можна побачити приклад реалізації цього принципу?

В процесі тлумаченні притчі може бути корисно знайти біблійного персонажа, в житті котрого можна прослідкувати приклад його застосування. Наприклад, у Приповістях сказано: «Прийде пишність, та прийде і ганьба, а з сумирними мудрість» (Приповісті 11:2). Гордість Саула і смиренне визнання гріха Давидом показують, як це прислів'я «працює» в реальному житті.

Книга Приповістей.

Більша частина книги Приповістей була написана Соломоном. Заявлена мета книги — допомогти незрілій людині набути мудрості, а мудрій — стати ще мудрішою (Приповісті 1:4-5).

Книга Приповістей говорить про три типи людей. Проста людина виросла і стала дорослою, але ще не має досвіду і розуміння життя; їй слід набратися мудрості і уникати помилок, котрі можуть занапастити.

Мудра людина — це та, котра розуміє, як жити згідно з Божими принципами. Потрібен страх Божий, щоб ходити в мудрості (Приповісті 9:10); мудрі люди продовжують вчитися.

Нерозумний відкинув мудрість (Божі принципи) і відмовляється заглиблюватися у будь-що. Його характер не преображений і проявляється у тому вигляді, в котрому сформувався, тому він страждає від неправильних рішень; він не позбавлений розуму, але не розуміє життя, тому що відкинув Боже керівництво.

Деякі часто згадувані теми в книзі Приповістей: (1) небезпека лінощів і цінність праці; (2) негативні наслідки сексуального гріха та (3) етика в різних видах відносин.

Книга Екклезіяста

Книга Еклезіаста була написана Соломоном (Екклезіяста 1:1).

Послання книги: якби існувало тільки земне життя, то не було б смислу ні у справедливості, ні в цілях життя, ні у великих досягненнях.

Еклезіяст пояснює, чому земне життя не може дати людям повного вдоволення чи мети. У цьому житті:

• Справедливість ігнорується.

• Кожен помре і буде забутий.

• Нечестиві процвітають.

• Мудрість вища за все, але її зневажають.

• Мудрість і знання помножують скорботу.

Еклезіаст показує нам, що людина, котра живе життям, орієнтованим на вічність…

• Наповнена радістю, але серйозно ставиться до життєвих проблем.

• Не забуває про наближення смерті.

• Насолоджується добром і радіє йому, але усвідомлює потребу підзвітності перед Богом.

• Не дозволяє жодній земній меті стати пріорітетом.

Соломон дійшов такого висновку: оскільки всі справи будуть приведені на суд, потрібно служити Богові і дотримуватися Його заповідей з юності.

Книги старозавітних пророків — збірки проповідуваних послань. Звістки 16 пророків записані в Писанні; тільки у Єремії дві книги. Деякі пророки писали книги, яких немає в Писанні (1 Хронік 29:29); існували сотні провидців, котрі, наскільки нам відомо, не написали нічого.

16 пророків, які писали, служили 760-460 рр. до н. е. (падіння Ізраїля відбулося у 722 році, Юдеї — у 587 році). Протягом цього періоду історії розквіту і занепаду кількох світових імперій вплинули на Ізраїль в політичному, економічному і релігійному аспектах. Були часи, коли більша частина представників колін Ізраїля та Юди порушували свій завіт з Богом і служили ідолам.

Пророки були захисниками Божого заповіту; вони нагадували людям про вимоги Всевишнього. За багато років до цього Бог обіцяв, що Ізраїль отримуватиме благословення чи прокляття залежно від послуху чи непослуху Божим заповідям (Левит 26, Второзаконня 28-32). Пророки передбачали виконання цих обітниць. Благословення, обіцяні за послух, складалися з життя, здоров'я, процвітання, щедрих врожаїв, свободи і безпеки; прокляття за непослух — смерть, хвороби, посуху, голод, руйнування будинків і міст, поразки в боях, вигнання зі своїх земель, втрату свободи, бідність і приниження.

Пророцтво було передачею послання від Бога; це проповідь, звернена до існуючої проблеми і заклик до невідкладної реакції. Послання пророків часто містили в собі передбачення, однак пророк був проповідником: його звістка була пророчою незалежно від того, чи було в ній передбачення, чи ні.

У багатьох випадках ми не знаємо, як і коли здійснилося передбачення, що було в пророцтві. Це знання не є необхідним для того, щоб ми могли здобувати уроки з цих уривків. Часто вони виконувалися не за життя пророка та його безпосередніх слухачів, однак послання проповідувалося для негайного застосування і відклику. Пророки вказували на майбутнє Царство Боже як на причину, чому люди повинні покаятися і слухатися Бога в сьогоденні (Авакума 2:14).

Методи спілкування та ілюстрації пророків часто були незвичайними і драматичними; їхні послання відзначалися використанням образної мови, а іноді супроводжувалися й демонстрацією, однак вони проповідували не про те, що люди повинні робити щось нове і незвичайне, а про те, що їм слід підкорятися відкритому їм Закону Божому.

Проповідь пророків, котра повинна була навернути людей до умов заповіту (їхніх стосунків з Богом), може проголошуватись і в наші дні, щоб повернути людей до засад відносин зі Всевишнім.

Пророцтва (навіть про події, які відбудуться в далекому майбутньому) повинні були одразу нести в собі користь слухачам: людей закликали до покаяння і послуху Богові. Ця мета аналогічна призначенню проповіді в наші дні.

Деякі пророцтва були умовними: слухачі могли уникнути приреченого від провидців суду, покаявшись (Єремії 18:7-11, Єремії 26:13-19). Слухачів Йони в Ніневії оминула загибель, хоча в посланні пророка не було звістки про милосердя (Йони 3:4-5, 9-10).

Виконання Божих кінцевих цілей не є умовним; наприклад, в Ісаї 43:5-6 Бог обіцяє, що Він поверне вигнанців до Ізраїля Своєю силою; в уривку немає вимог, котрі Його народ повинен виконати, однак місце людини в цих подіях зумовлене її власним вибором.

В книгах пророків зустрічаються історичні оповіді, але їхні промови зазвичай представлені у поетичній формі. Неважко відрізнити історичну розповідь, яку слід тлумачити буквально, від поетичних уривків, в котрих використовуються образи.

Важливі терміни та поняття у книгах пророків.

Ідолопоклонство — основне порушення заповіту.

Перелюб — гріх, котрий часто супроводжує ідолопоклонство і використовується в переносному значенні на його позначення.

Народи — термін, що визначає людей, котрі не перебували у відносинах завіту з Богом.

Дві підтеми, пов’язані з поняттям «народи»:

1. Ворожість народів щодо Ізраїля.

2. Ізраїль — носій Божої слави на свідоцтво іншим народам за замислом Всевишнього.

Храм — серцевина Божої присутності.

Дві підтеми:

1. Лицемірне поклоніння ганьбить Бога.

2. Вторгнення ворогів у Храм свідчить про повну поразку Ізраїля і втрату Божої присутності.

Земля/спадщина — особливе місце, у яке Бог помістив Ізраїль, щоб там благословити його.

Полон — виведення з місця, яке дав Всевишній, в поневолення іншими народами. Полон означав, що Ізраїль втратив Боже благословення.

Дощ (і пов'язані з ним терміни) — ознака безперервного Божого благословення на землі, котру Він дав ізраїльтянам. Відсутність дощу свідчила про Боже несхвалення.

Урожай (і пов'язані з ним терміни) — Божі благословення, пов'язані з концепцією дощу і землі.

День Господній — Божий суд, що гряде, який знищить нечестивих. Ізраїль думав, що суд призначений для інших народів, і жахнувся, коли почув, що теж буде судимий.

Коні — уособлення військової сили.

Визволення з Єгипту — історична подія, внаслідок котрої Ізраїль сформувався як нація і Бог став його царем. Ідолопоклонство збезчестило завіт, укладений після визволення.

Тлумачення пророчих писань.

Пророча література — один з найскладніших стилів для трактування. Задля ефективного тлумачення поставте такі питання:

(1) Що пророк говорив своєму світові?

Всупереч поширеній думці, пророча література — це не лише передбачення майбутнього; пророк звертався насамперед до свого світу.

Наприклад, Амос писав до ізраїльського народу, котрий не слухався Бога. Люди процвітали і думали, що можуть ігнорувати Божий закон без наслідків. Амос проголосив звістку про суд: Ізраїль буде судимий, бо він залишив справедливість і праведність (Амоса 5:7).

(2) Якою була реакція народу на його послання?

Реакцію Ізраїля на послання Амоса можна побачити у відповіді Амації — первосвященика з Бет-Елу: він наказав пророку повернутися до Юдеї і більше не проповідувати в Північному царстві (Амоса 7:10-13).

(3) Який принцип з послання пророка актуальний у наш час?

Подібно до того, як справедливість і праведність були Божими стандартами для Його народу в древньому Ізраїлі, Бог вимагає справедливості і праведності від Свого народу в наші дні. Ми не можемо поклонятися в Божому домі, ігноруючи Його заклик до праведного життя (Амоса 5:22-24).

Ці питання переносять істину пророцтва зі світу пророка в сьогодення. Дивлячись на стародавній світ, слід переконатися, що наша сучасна інтерпретація ґрунтується на первісному посланні.

До апокаліптичних писань належать книги Даниїла, Захарії, Йоіла, Об'явлення та уривки з інших книг Біблії.

Автори апокаліптичних книг отримували надзвичайно символічні послання у видіннях чи в снах; як образи, в них часто використовувались тварини та чудернацькі істоти.

Замість описання подій в хронологічному порядку в тексті може неодноразово йтися про одні й ті самі події/обстановку, при цьому при кожній згадці вказуються різні деталі.

Звичайний метод інтерпретації Писання полягає в буквальному розумінні деталей, якщо тільки не очевидно, що автор хотів, щоб опис був образним. У випадку з апокаліптичною літературою тлумач повинен розуміти, що автор хотів, щоб багато деталей були образними. Прикладами яскраво виражених образних описів можуть бути тварини і чудовиська у видіннях Даниїла.

• Приклади символічних тварин: Даниїла 7:3-7, Об'явлення 12:3, Об'явлення 16:13, Захарії 6:1-3.

Апокаліптичні писання зазвичай присвячені проблемі збереження віри, незважаючи на зло і несправедливість у сучасному світі; в них описується вселенська битва з інтенсивними бойовими діями.

Апокаліптичні писання Біблії показують остаточний тріумф Бога, Котрий карає зло і винагороджує добро. У центрі уваги — суверенний Всевишній, що приходить на допомогу Своєму народові.

Основне послання апокаліптичних писань можна зрозуміти, навіть якщо не всі символи зрозумілі і тлумач не в змозі скласти хронологію передбачених подій.

• Приклади уривків, які описують велику фінальну битву: Йоїла 2:9-11, Об'явлення 19:11-21 і Об'явлення 20:7-9.

• Приклади уривків які вчать про остаточну перемогу й торжество вічного Царства Бога: Даниїла 7:14, 27, Захарії 14:9.

Окрім апокаліптичних книг, інші розділи Писання можна вважати апокаліптичними уривками, оскільки вони говорять про раптове втручання Бога, коли Він здійснює суд над нечестям і звільняє праведників. Не всі ці місця зі Слова Божого характеризуються ознаками апокаліптичних писань, такими як описи видінь чи зображення символічних тварин (прикладами є Єзекіїля 37-39, Ісаї 24-27, Матвія 24, Марка 13, Луки 21, 2 Солунян 2 і 2 Петра 3).

Загальне застосування апокаліптичних місць Писання.

Остаточне вирішення проблеми всього світу — це не культурний чи соціальний розвиток, не політична реформа чи революція; рішення — втручання Бога. Зараз Він наділяє вірою, силою і милосердям Свій народ, а в майбутньому прийде, щоб раптово і повністю змінити світ.

Християни повинні терпляче зносити все з вірою. Повне розуміння Божого плану чи подій у світі не є необхідним. Наявність віри не означає, що люди можуть передбачити певні негайні наслідки, навпаки, ті, хто має справжню віру, підкоряються Богу за будь-яких обставин, бо знають, що в кінцевому підсумку послух буде того вартий.

Притча — це навчальний інструмент; в ній порівнюється духовна істина з природними явищами чи життєвими ситуаціями. Подібність між духовною істиною і тим, що відбувається у природі, використовується для того, щоб краще донести духовний смисл.

Притчі були одним з улюблених способів навчання Ісуса (Від Матвія 13:34); Він розповів 30 притч і використовував багато інших образних порівнянь.

Через притчі Христос навчав молитві (фарисей і митник у храмі (Від Луки 18:9-14), любові до ближнього (добрий самарянин (Від Луки 10:29-37), природі Царства Божого (притчі у Від Матвія 13) і показував милосердя Бога до грішників (блудний син (Від Луки 15:11-32).

Притчі дозволяли Ісусу відкривати істину Своїм слухачам без прямої конфронтації. Оскільки історії, повідані Христом, були цікавими, вони відкривали вуха слухачів до Його слів, поки раптом вони з подивом не усвідомлювали: «Він говорить про мене!» Так само вчинив пророк Натан, коли розповів Давидові притчу про овець бідняка (2 Самуїлова 12:1-10). І тільки тоді, коли пророк сказав: «Ти той чоловік!», — Давид зрозумів, що історія була про нього самого.

Тлумачення притч.

Тлумач повинен звертати увагу на такі моменти:

• В якій ситуації була розказана притча?

• Який висновок притчі?

• До якої реакції чи зміни ставлення закликає притча?

• Яка була б реакція перших слухачів?

(1) В якій ситуації була розказана притча?

Ісус часто розповідав притчу у відповідь на запитання чи ставлення до чогось; знання ситуації допомагає зрозуміти її зміст.

Якщо наша інтерпретація притчі не пов'язана безпосередньо з розмовою чи ситуацією, які призвели до того, що Ісус розповів її, ми, ймовірно, втратили суть.

Притчі як відповідь на запитання. Під час розмови законник запитав Ісуса: «Хто мій ближній?» Христос міг би відповісти: «Той, хто потребує твоєї допомоги — це твій ближній і твоя відповідальність»; натомість Він дав ту саму відповідь опосередковано, розповівши притчу про доброго самарянина.

Августин неправильно інтерпретував цю притчу, бо проігнорував питання, на яке вона давала відповідь. Ось тлумачення, сформульоване ним: Ісус (самарянин) врятував Адама (людину) від сатани (розбійників) і відвів його в церкву (гостиницю), щоб убезпечити. Христос заплатив Павлу (хазяїну готелю) два динарії (обіцянку життя земного і майбутнього), щоб перев'язати гріх (рани). Версія Августина не була правильною, оскільки не була пов'язана з розмовою між Ісусом і законником.

Притчі як відповідь на ставлення до чогось. «Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи…» (Луки 15:1-3).

• У пастуха загубилася вівця. Подивіться, як він зрадів, коли вона знайшлася!

• Жінка загубила монету. Відчуйте її емоції, коли втрачена річ була знайдена!

• Син був втрачений для батька. Погляньте, як він радів, коли син знайшовся!

Цими трьома притчами Ісус говорить: «Вас не повинно шокувати, що я їм з грішниками. Подивіться, як радіють Небеса, коли один грішник кається!»

Дуже важливо пам'ятати, що основний урок притчі безпосередньо пов'язаний з питанням або ситуацією, відповіддю на котрі вона була.

(2) Який висновок притчі? До якої реакції чи зміни ставлення вона закликає?

Зазвичай притча доносить одну основну думку, хоча можливі різні варіанти її застосування; кожен головний герой також може ілюструвати один урок.

Ми вже зрозуміли основний урок притчі про блудного сина: велика радість на Небесах через грішника, котрий кається. Таку суть хотів донести Ісус у відповідь на ситуацію, що виникла: небажання фарисеїв прощати грішників. Кожен з трьох персонажів також несе один урок, безпосередньо пов'язаний з основною думкою притчі.

Ісус протиставив непрощення старшого брата прощенню батька; Він мав на меті вказати на непрощення фарисеїв: Христос бажав, щоб вони покаялися у своєму неправильному ставленні.

Проповідуючи по цій притчі, можна акцентувати увагу на любові і прощенні батька, щоб заохотити грішника до покаяння, чи на тому, що віруючі повинні мати Боже ставлення прощення до невіруючих.

(3) Якою була б реакція перших слухачів?

Щоб зрозуміти, як притча вплинула б на перших слухачів, ми повинні розуміти їхню культуру. Притчі Ісуса часто протирічили очікуваним нормам існуючої культури; це викликало подив Його слухачів.

Наприклад, знову звернемося до притчі про блудного сина. Аудиторія Ісуса вважала б жахливою неповагою те, що син просить батька віддати свою спадщину передчасно. Потім він розтрачує все. Слухачі думали, що після повернення батько відкине його, не захоче бачити, а може, навіть вдарить і вижене геть. Яке ж було здивування, коли він побіг зустрічати сина!

Слухаючи притчу про доброго самарянина, слухачі не дивувалися, що священик і левит пройшли повз пораненого, не допомігши йому, бо вважали тих, хто служить у храмі, лицемірними і продажними. Вони поважали фарисеїв, і думали, що третім, хто допоможе цій людині, буде саме хтось з них. Яке ж було їхнє здивування, коли цим третім виявився самарянин — людина, котру вони зневажали за її національність і відсутність релігійного статусу!

Чим краще ми розуміємо культурний контекст притчі, тим ясніше бачимо суть послання.

Деталі та символізм у притчах.

Деякі проповідники помилково вважають, що всі деталі у притчах символічні. Наприклад, аналізуючи притчу про доброго самарянина, дехто каже, що коли мандрівник йшов з Єрусалима до Єрихону, він зробив неправильний вибір, бо направлявся до нечестивого міста. Це не зовсім вірне тлумачення, адже метою притчі було пояснити, як людина проявляє любов до ближнього; деталі не несуть смислового навантаження.

Тлумачачи притчу із Від Марка 4:30-32, проповідники намагаються розібратися, що символізують птахи на дереві, але вони згадуються лише для того, щоб показати, що маленьке зернятко виросло в щось настільки велике, що птахи могли прилітати і сідати на гілки.

У притчі про блудного сина немає сенсу намагатися знайти символічне значення деталей. Наприклад, свині не є символами; вони згадуються, щоб показати відчайдушне становище сина: син юдея зазвичай не знаходиться поруч зі свинями.

Рідко деталі притч бувають символічними; одним із прикладів може бути притча про добре насіння та кукіль польовий (Від Матвія 13:38-39); ми знаємо, що деталі в цій притчі були символічними, тому що Ісус говорив про це.

Проповіді з використанням притч.

Проповідник може адаптувати притчу до знайомої ситуації у своїй культурі, однак йому слід приділити час тому, щоб зрозуміти, що вона означала для її перших слухачів, інакше він не зможе донести те саме послання до своєї аудиторії.

Тлумач не повинен брати притчу за основу для доктрини чи практичного застосування, якщо це не підкріплюється однозначно трактованими іншими місцями Писання.

Характеристики послань [1].

Багато книг Нового Заповіту — це послання Павла, Якова, Петра, Івана та Юди. Хоча між ними існують відмінності, певні характеристики спільні. Послання Нового Заповіту…

1. Авторитетні. Новозавітні послання замінювали відсутнього автора і говорили про його авторитет; про це часто зазначалося у вступних віршах [2].

2. Ситуативні. Новозавітні послання часто стосувалися конкретних ситуацій чи проблем. Наприклад, Послання до Галатів було написане церкві, котра вважала, що спасіння залежить від дотримання юдейських приписів. Павло наголошував на нашій свободі у Христі. На противагу цьому, церква в Коринті доводила свободу до крайнощів, толерантно ставлячись до сексуальної аморальності. У 1 Посланні до Коринтян Павло підкреслює нашу відповідальність за послух.

3. Адресовані віруючим. Послання написані регіональним церквам (До Римлян), окремим віруючим (Филимону) або до християн загалом (Юди). Не всі адресати жили в рятівних стосунках з Богом. Павло закликав коринтян покаятися в деяких своїх вчинках, галатів — повернутися до Євангелія; Яків велить багатим людям, що нажили статки у неправедний спосіб, очікувати на суд; всі послання написані в контексті християнської сім'ї віри.

Тлумачення послань.

Коли ви отримуєте лист від друга, то зосереджуєтесь і читаєте його повністю; у такий самий спосіб знайомтесь і з новозавітними посланнями. Прочитайте спочатку повністю, щоб отримати загальне уявлення про звістку автора. Під час читання складайте список спостережень: чим більше деталей ви помітите, тим краще будете підготовлені до тлумачення.

Коли ми читаємо біблійне послання, слід поставити кілька запитань:

(1) Хто є отримувачем цього послання?

Чим більше ми знаємо про церкву чи людину, що отримала лист, тим краще ми його зрозуміємо. Вивчаючи послання Павла, корисно почати дослідження з читання згадок в Діяннях Апостолів про церкву-отримувача. Це часто допомагає краще зрозуміти послання. Наприклад:

• Церква в Филипах народилася під час переслідувань (Дії Апостолів 16:12-40). Це підкреслює важливість наставлення їх в тому, що слід радіти навіть у важких обставинах.

• Послання до Ефесян (як і інші послання Павла) було адресоване віруючим у Христа. Коли Павло молиться, щоб християни в Ефесі могли пізнати Христову любов, яка перевищує знання (До Ефесян 3:19), він просить, щоб діти Божі були наповнені всякою повнотою Божою й стали «святими й непорочними перед Ним» (До Ефесян 1:4).

(2) Хто автор послання? Як він пов'язаний з одержувачем?

Коли ви отримуєте лист поштою, то хочете знати того, хто його надіслав; чим краще ви знайомі з ним, тим цікавішим він буде. Так само і з авторами біблійних послань: чим більше ми знаємо про них, тим краще зрозуміємо їхнє послання.

У своїх посланнях апостол Іван багато уваги приділяв любові. Раніше він був відомий як один із «синів громових» (Від Марка 3:17). Це він разом зі своїм братом просили у Ісуса дозволу викликати вогонь з неба (Від Луки 9:54). Послання Івана, написані пізніше, показують нам, що він був преображений через сповненням Святим Духом в день П'ятидесятниці.

Петро писав свої послання, щоб підбадьорити християн, що проходили через страждання. Він запевняв їх, що вони можуть сміливо протистояти нападкам сатани (1 Петра 5:8-9). Раніше в житті Петра стався епізод, коли через страх він заперечував, що знає Ісуса (Від Марка 14:66-72). Послання Петра показують нам трансформацію, що відбулася в його житті.

Знання стосунків між автором і одержувачем часто буває корисним при читанні листа. Теплі стосунки Павла з церквою у Филипах простежуються у всьому його радісному посланні; з іншого боку, конфлікт апостола з бунтуючими членами церкви в Коринті призвів до серйозних докорів в 1 і 2 до Коринтян.

(3) Які обставини підштовхнули до написання послання?

Ми знаємо обставини, які надихнули Павла на написання кількох послань. 1 і 2 до Коринтян були написані у відповідь на проблеми і питання в Коринті; послання до Филимона — як звернення від імені раба-втікача Онисима.

В Посланні до Галатів показана цінність розуміння обставин, в котрих було написано послання. Прочитавши декілька віршів, ви, ймовірно, запитаєте: «Які проблеми виникли у Галатійській церкві?» Павло починає послання такими словами: «Дивуюся я, що ви так скоро відхилюєтесь від того, хто покликав Христовою благодаттю вас, на іншу Євангелію» (До Галатів 1:6). Незабаром стає зрозуміло, що ці новонавернені відмовляються від Євангелія виправдання благодаттю через віру; натомість вони приймають вістку про виправдання ділами. Палкі слова Павла мотивовані його любов'ю до цих християн. Він присвятив своє життя проповідуванню звістки про виправдання лише вірою і здивований тим, що галати відмовляються від істини і приймають хибне Євангеліє.

Літературний жанр: повчання.

Повчання — це впорядковане викладання вчення; воно характеризується логічним переходом від одного пункту до іншого. Цей літературний жанр поширений в новозавітних посланнях, особливо в листах Павла, в котрих апостол подає істину як хороший вчитель.

В тексті використовуються сполучники, такі як отже, і, але; часто в ньому зустрічаються питання і відповіді; істина представлена через логіку.

У Посланні до Колоссян Павло пише про природу Христа; він вчить, що Ісус вищий за всі людські філософії та традиції. Павло дотримується такого зразку викладу:

1. Докази верховенства Христа (До Колоссян 1:15-23).

• Він роджений перш усякого творива.
• Ним створене все на небі й на землі.
• Він — Голова тіла Церкви.
• Через Нього приходить примирення.

2. Нагадування Павла про свої цілі: йому було доручено донести до язичників звістку про прославленого Христа (До Колоссян 1:24-2:5).

3. Застереження стосовно вчень, що заперечують верховенство Христа (До Колоссян 2:6-23).

• Легалізм: віра в те, що виконання вимог Закону Мойсея, або іншої системи правил робить людину праведною перед Богом ( До Колоссян 2:16-17).

• Містицизм: це віра в те, що ми наближаємось до Бога через особливі дії, пов’язані з ангелами чи духовним світом (До Колоссян 2:18). Містики іноді зверталися до ангелів про захист від злих духів.

• Аскетизм: віра в те, що людина наближається до Бога через дотримання тривалого посту чи інші практики самозречення, не встановлені Біблією (До Колоссян 2:18; 20-23).

4. Отже, завдяки верховенству Христа ми повинні жити так (До Колоссян 3-4):

• Покірність Христу вплине на нашу моральну поведінку.
  • Ми більше не поводитимемося аморально (До Колоссян 3:1-11).
  • Ми житимемо в Божому мирі, підносячи Йому подяку (До Колоссян 3:12-17).
• Покірність Христу вплине на наші стосунки з іншими людьми (До Колоссян 3:18-4:6).

5. Заключні привітання нагадують читачам про особисту турботу Павла про віруючих в Колосянах (До Колоссян 4:7-18).

Послання Павла — це виклад доктрини про панування Христа; він вчить про природу Христа і вплив цієї істини на наше життя як віруючих людей.

PDF-файл із ключовими моментами з усіх уроків

(1) Правильне тлумачення вимагає від нас розуміння літературної форми уривка з Писання, котрий ми вивчаємо.

(2) Деякі з важливих літературних форм, що зустрічаються в Біблії:

• Історична оповідь: зображення точних історичних фактів про реальних людей і події.

  • Під час тлумачення таких уривків слід ставити питання:
    • В чому суть оповіді?
    • Ким є герої?
    • Чи надає цей історичний виклад приклад для наслідування?
    • Яким принципам навчає ця історична оповідь?
• Закон Старого Заповіту.
  • Старозавітний закон важливий для новозавітних віруючих, тому що:

    • Через нього явлена природа Бога.

    • Він умудряє нас, щоб ми могли отримати спасіння.

    • Він допомагає нам пізнати Божу волю.

  • Може бути корисно замислитися над трьома категоріями старозавітного Закону:

    • Церемоніальні закони.

    • Цивільні закони.

    • Моральні закони.

  • Під час тлумачення старозавітного закону ставте питання:

    • Що цей текст означав для його первісної аудиторії?

    • Які відмінності між біблійною аудиторією і сучасним світом?

    • Яким принципам навчає цей текст?

    • Чи змінюється в Новому Заповіті цей принцип?

• Поезія.

  • Характеристики давньоєврейської поезії:
    • Паралелізм.
    • Образна мова.

• Література мудрості: вчить, як влаштоване життя.

• Притча: загальні спостереження з життя, викладені коротко і ясно.
  • Тлумачачи притчі, ставте питання:
    • Якому загальному принципу вчить це місце Писання?
    • Які існують винятки з цього принципу?
    • В житті яких біблійних героїв цей принцип був реалізований та практиці і може слугувати зразком його застосування?
• Старозавітні пророцтва: передача послань від Бога.
  • Тлумачачи старозавітні пророцтва, ставте питання:
    • Яку звістку доносив пророк своїм сучасникам?
    • Якою була реакція людей на його послання?
    • Який принцип з послання пророка актуальний у сучасному світі?
• Апокаліптична література.
  • Тлумачачи апокаліптичну літературу, пам'ятайте:
    • В ній дуже багато символізму.
    • Події не обов’язково викладені в хронологічному порядку.
    • Можуть неодноразово зображуватися одні й ті самі події, але з наданням різних подробиць.
  • Найважливіші теми апокаліптичної літератури:
    • Складність збереження віри в сучасному нечестивому світі.
    • Суверенний Бог, Котрий допомагає Своєму народові.

• Притча — коротка оповідь в алегоричній формі, в котрій порівнюється духовна істина з природними явищами чи життєвими ситуаціями. Найчастіше притчі розповідались у відповідь на запитання чи певне ставлення.

  • Під час тлумачення притчі ставте питання:
    • В якій ситуації була розказана притча?
    • Яка основна думка притчі?
    • До якої реакції чи зміни ставлення закликає притча?
    • Яка була б реакція перших слухачів?

• Послання.

  • Новозавітні послання:
    • Авторитетні.
    • Ситуативні.
    • Адресовані християнам.
  • Під час тлумачення послань ставте питання:
    • Хто є одержувачем листа?
    • Хто його автор? Як він пов'язаний з одержувачем?
    • Які обставини сприяли написанню листа?

• Повчання — впорядковане викладання вчення.

В уроці 1 ви обрали уривок Писання для вивчення протягом цього курсу. Яка літературна форма цього уривка? Використайте інформацію цього уроку, щоб краще зрозуміти це місце з Біблії. Дайте відповіді на запитання для тлумачення, пов'язані з конкретною літературною формою.