Lesson 8: Святість — це любити свого ближнього

Завдяки вивченню матеріалу цього заняття студенти повинні досягти таких цілей:

(1) Побачити в Ісусі модель святості.

(2) Зрозуміти, що становить собою досконалість в Біблії.

(3) Присвятити себе постійному зростанню в досконалій любові.

(4) Вжити практичних кроків, щоб проявляти любов і до християн, і до невіруючих людей.

(5) Вивчити напам'ять Від Матвія 5:43-48.

[1]Коли Христос йшов уздовж Галілейського моря, Він проходив повз збирача податків. Оскільки Левій працював на римлян, його уникали юдейські рабини. На подив Левія, Ісус сказав: «Йди за мною» (Від Марка 2:14). Інші бачили тільки збирача податків; Ісус бачив людину, яку потрібно любити.

Пізніше Ісус вживав їжу з групою митників і грішників в будинку Левія. Фарисеї були вражені. Христос повинен бути святим; чому Він проводить час з грішниками? Ісус відповів: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння» (Від Марка 2:17).

Приклад Христа шокував Його сучасників. Фарисеї вважалися святими людьми за часів Ісуса. Вони говорили: «Ми святі, тому тримаємося подалі від грішників». Ісус сказав: «Я святий, тому проводжу з ними час».

Христос був радий цій можливості; слідуючи за Ісусом, ці люди перетворювались на святих. Христос був втіленням зразка святої любові, яка преображає світ. Святість — це досконала любов до Бога і досконала любов до людей; справжня святість змінює наш світ.

► Якими критеріями ваші сучасники вимірюють святість? Як цей стандарт співвідноситься з тим, як жив Ісус?

Що люди думали про святість за часів Ісуса? Які були їхні очікування щодо життя святої людини? Коли ми знайдемо відповіді на ці питання, то зрозуміємо, чому сучасники були так приголомшені життям і вченням Христа [1].

Вірування людей за часів Ісуса.

Люди часів Христа знали, що Бог святий і що Його люди повинні бути такими самими: святий Бог вимагає від Свого народу святості. Ізраїль пішов у вигнання, тому що народ не був святий.

Люди за часів Ісуса знали, що святість вимагає відокремлення від всього нечистого. Старозавітний заклик до святості передбачав, що Божий народ триматиметься подалі від гріховних речей.

Люди часів Христа знали, що Бог обіцяв написати новий заповіт на серцях свого народу і дати «нове серце» і «новий дух», що дозволять дотримуватись цього нового заповіту (Єзекіїля 36:26); у дні Ісуса очікувалося виконання вищезгаданої обіцянки.

Сучасники Ісуса знали, що святий Бог виконує Свої обітниці: Він вірний Своєму заповіту. Хоча Ізраїль порушив його, Бог залишився вірним. Єврейський народ вірив, що слава Божа повернеться до Ізраїля, якщо народ буде святим.

Практики сучасників Ісуса.

Релігійні люди за часів Ісуса вірили в ці принципи, але вони не могли жити за Божим зразком справжньої святості; у них не було святих сердець.

Лідери-священики покладали свою віру на храм. Вони вважали, що, якщо жертви приноситимуться належним чином, Божа слава повернеться. Ісус відповів: «Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви» (Від Матвія 9:13). Ісус показав, що тільки дотримання ритуалів мало.

Ессеї думали, що досягнуть святості, живучи окремо від інших людей. Вони утворили громади на околицях Мертвого моря. Ісус відповів: «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...» (Від Луки 15:7). «Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Від Матвія 9:13). Христос торкався до прокажених і їв з грішниками; Він показав, що ми можемо бути святими в гріховному світі.

Фарисеї корилися зовнішнім деталям закону, але ігнорували внутрішню нечистоту. Ісус сказав, що вони подібні до гробів «побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (Від Матвія 23:27-28). Христос показав, що святість повинна починатися в серці. Ви не можете мати святі руки, якщо ваше серце не святе.

Сучасники Ісуса задовольнялися дотриманням ритуалів, а не прагненням справжньої святості. Замість того, щоб любити Бога, вони вимірювали святість правилами; замість того, щоб любити навколишній світ, Ізраїль побудував стіни, щоб закритися від його потреб. Ісус показав, що свята людина любить Бога і свого ближнього.

Читаючи про святість в Старому Заповіті, у нас може виникнути спокуса сказати: «Це гарна теорія, але як вона виглядатиме в реальному житті?» Ісус прийшов, щоб показати нам, як святість може бути застосована до повсякденного життя. Генеалогія Луки представила Ісуса як «сина Еносового, сина Ситового, сина Адамового», Сина Божого (Від Луки 3:38). Коли ми дивимося на Христа, сина Адама, то бачимо досконалу модель святої людини. Євангелія показують святість у житті Ісуса з Назарету.

Святість — це ходіння з Богом.

У Христі ми бачимо модель відносин людини з Богом. Його молитовне життя демонструвало близькі стосунки з Отцем. Ісус регулярно віддалявся від натовпів людей, щоб побути наодинці зі Своїм Отцем. Перебуваючи в тілі на землі, наш Господь прагнув до близьких стосунків зі своїм Небесним Отцем; Він ходив з Богом.

Можливо, найяскравіша картина, що демонструє взаємини Ісуса з Отцем, зображена в описі Його окрику з хреста. Коли Він взяв на Себе гріхи світу, то «скрикнув Ісус гучним голосом: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Від Матвія 27:46). Помираючи замість нас і прийнявши справедливе покарання за наші гріхи, Ісус відчув, що Отець покинув Його.

Христос показав близькість відносин з Богом. Святість, зачатки якої були в Авраама і Давида, досягла повноти в житті Ісуса з Назарета.

Святість — це відокремлення.

Бути святим — означає бути відділеним від гріха і для Бога. Коли Ісус був на землі, то явив приклад такого життя: Він не знав гріха (2 до Коринтян 5:12). Найближчий учень Христа під час Його земного служіння свідчив: «…гріха в Нім нема» (1 Івана 3:5).

Життя Ісуса було відокремлене для Бога; Він перебував у добровільному підпорядкуванні Отця. Христос свідчив: «А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби» (Від Івана 8:29).

Святість — це образ Бога.

Бути святим — означає відображати образ Божий. Коли ми дивимося на Ісуса, то бачимо досконалий образ Отця. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Від Івана 1:14). Коли Пилип попросив Ісуса показати Отця, Він відповів: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Від Івана 14:8-9). В Ісусі був виявлений досконалий образ Бога.

Святість — це недвоєдушне серце.

У святої людини недвоєдушне серце; вона повністю посвячена Богу. У Гетсиманському саду Ісус молився: «…як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...» (Від Луки 22:42). Серце Христа було повністю віддане волі Отця; життя Ісуса показує, що означає мати недвоєдушне серце.

Святість — це праведність.

Справжня святість вимагає праведної поведінки. Святу людину видно по проявах справедливості, милосердя і смирення. У житті Ісуса ми спостерігаємо досконалий приклад праведності.

Остаточну картину торжества справедливості видно, коли Христос поніс заслужений людством гнів Божий на хресті: Він не заперечував справедливості покарання за гріх, а замість цього заплатив ціну від нашого імені.

Ісус виявляв милосердя в Своєму ставленні до прокажених, жінок, дітей та бідних. Він милостиво поставився до жінки, яку заскочили на перелюбі, до Закхея і розбійників на хресті. Неодноразово Христос милістю реагував на тих, хто був відкинутий іншими.

Більш ніж за 700 років до народження Месії Ісая описав Його смирення: «…не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!» (Ісаї 53:2). Ісая пророкував: «…не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою» (Ісаї 42:2-3).

Ісус заявив про Свою місію явити справедливість, милосердя і смиренність в першій публічній проповіді. У синагозі Назарета він прочитав пророцтво Ісаї про Слугу, Який має прийти:

«На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Від Луки 4:18-19, Ісаї 61:1-2).

Ісая передбачив «рік Господнього змилування» — час справедливості для всіх людей. Христос проголосив, що Він прийшов виконати обіцянку: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Від Луки 4:21). Земне служіння Ісуса було прикладом праведності.

В уроці 7 ми побачили, що бути святим — означає любити Бога неподільною любов'ю, а також любити ближнього. Ісус виділив ці дві заповіді — любити Бога і ближнього — як суть всього закону (Від Марка 12:29-31).

Справжня любов до Бога завжди супроводжуватиметься любов'ю до інших людей. Якщо ми любимо Всевишнього, то любитимемо людей, котрих любить Він. Святість ніколи не буває сама собою; святе життя проявляється в взаєминах з ближнім. Святість — це досконала любов до Бога і досконала любов до інших; досконала любов до Бога не може бути відділена від любові до ближнього.

Ісус сказав про це так: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Від Матвія 25:40). Іван теж пов'язував нашу любов до Бога з любов'ю до ближнього:

«Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1 Івана 4:20-21).

По суті, гріх — це егоцентризм. В Едемському саду сатана пообіцяв Єві, що вони можуть бути як боги (Буття 3:5). У Вавилоні люди вирішили зробити собі ім'я (Буття 11:4). Всупереч волі Бога Ізраїль попросив царя, щоб вони могли бути, як усі народи (1 Самуїлова 8:5). У кожному випадку гріх полягав у егоцентризмі.

Якщо гріх — це егоцентризм, тоді святість (протилежність гріха) супроводжуватиметься іншим акцентом. Якщо гріх спонукає нас шукати власного блага, то святість мотивуватиме нас шукати блага інших. Якщо гріх — це любов до себе, то святість — це любов до інших. Бути святим — означає любити інших. Заповідь, яка найчастіше повторюється в Новому Заповіті (55 разів), — це заповідь любити.

Ісус навчав, що святість — це любляче співчуття до інших; Він показав, що свята людина приверне грішників до святого Бога через життя святої любові.

Послух Божому повелінню «будьте святі, Я бо святий» вимагає від нас любові до ближнього. Ісус продемонстрував досконалу любов до інших і вчив Своїх послідовників любити оточуючих досконало.

Досконала любов Христа.

На початку служіння Ісуса Іван Хреститель послав своїх учнів запитати: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Від Луки 7:19). Фарисеї думали, що Христос відповість, вказуючи на Своє відділене життя і мудре вчення, але натомість Він акцентував увагу на люблячому служінні іншим:

«Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина» (Від Луки 7:22).

Чудеса Ісуса демонструють Його досконалу любов до інших. Римський сотник попросив Христа зцілити свого слугу. Більшість єврейських рабинів відмовили б йому; Ісус не тільки зцілив його, але й похвалив віру цього язичника (Від Матвія 8:5-13).

Навіть коли чудеса Ісуса ставали причиною протистояння, Він діяв з любові. Коли до нього прийшла скорчена жінка, Він зцілив її суботнього дня. Хоча ніщо в Законі не перешкоджало цьому зціленню, фарисеї були проти; через любов Ісус ризикнув розгнівати релігійних лідерів (Від Луки 13:10-21).

Христос проявляв любов навіть до тих, хто страждав внаслідок своїх гріховних вчинків. Він поставився з любов'ю до самарянки, котра вела аморальний спосіб життя (Від Івана 4); Він захистив жінку, яка була викрита в перелюбі. Христос не заперечував її гріх; Він велів їй: «Іди собі, але більш не гріши!» (Від Івана 8:11). Він розумів, що святість вимагає відділення від гріха, і також знав, що досконала любов сильніша за силу гріха.

Всього за кілька годин до Своєї смерті Ісус міг проявляти любов до інших. Малх, слуга первосвященика, супроводжував свого пана, щоб заарештувати Ісуса в Гетсиманському саду. Коли Симон Петро відрізав йому вухо, Христос дорікнув учню і зцілив його (Від Матвія 26:50-52); Він показав, що значить любити свого ворога.

Коли Ісус був розп'ятий на хресті, розбійник благав про милість. Він заслуговував на смерть, тому що був жорстоким злочинцем. Ісус, Котрий страждав не за Свої гріхи, а за нечестя інших, пообіцяв милість розбійнику, що помирав на хресті (Від Луки 23:39-43). Незважаючи на свою агонію, Христос любив людину, яка, здавалося, не була гідною любові.

Ісус навчав Своїх послідовників любити інших досконало.

Христос навчав Своїх послідовників, що означає любити досконало; Він показав, що така любов — це стандарт життя в Царстві Небесному.

Ісус учив досконалій любові в Нагірній проповіді (Від Матвія 5-7).

Веління «будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» — її суть. За ним йде серія прикладів любові до інших. «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» — це жити життям недвоєдушної любові стосовно інших.

Якби святість означала не більше ніж відділення від зовнішнього гріха, фарисеї були б найсвятішими людьми. Їх називали «відокремленими». Ісус вимагав більшого, ніж відділення фарисеїв: «…коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Від Матвія 5:20).

На відміну від фальшивої праведності законників, громадяни царства Христа — люди любові. Зовнішня поведінка, якій не відповідає внутрішня святість, по суті своїй — лицемірство, а не святість; у нас повинні бути святі серця і святі руки.

Людина, наповнена досконалою любов'ю, виходить за рамки послуху велінням «не вбивай»; любов шукає примирення зі скривдженим братом. Той, хто наповнений досконалою любов'ю, виходить за межі послуху велінню «не чини перелюбу»; любов відмовляється навіть дивитися на жінку, щоб задовольнити свої егоїстичні бажання.

Чоловік, в серці якого досконала любов, не шукає приводу для розлучення. Він любить свою дружину достатньо, щоб заповнювати її потреби і служити її інтересам. Людина в досконалій любові говорить правду без прикрас; в досконалій любові немає місця пошуку помсти.

Ісус підсумував:

«А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Від Матвія 5:44-45).

Любити так, як любить Бог, — значить любити свого ворога. Ісус не знизив вимог до святості; він підняв їх. Ваша праведність повинна перевершити зовнішню праведність книжників і фарисеїв (Від Матвія 5:20). Замість того, щоб удосконалювати тільки зовнішню поведінку, Бог змінює серце. Коли ви любите так, як любить Бог, ви «досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».

Ісус учив досконалій любові в притчі про доброго самарянина (Від Луки 10:25-37).

Законник запитав Христа: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Ісус відповів питанням: «Що в Законі написано…?» Законник знав правильну відповідь: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе».

Законник не хотів відповідати вимогам любові. Він шукав виправдання, щоб не приводити цю доктрину в дію. «А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: А хто то мій ближній?» Ісус відповів притчею про доброго самарянина.

Христос учив, що ми несемо відповідальність за те, щоб любити ближнього не тільки словами, а й на ділі. Подібно до доброго самарянина, християнин, котрий любить досконалою любов'ю, шукає можливості служити іншим, і навіть ворогам. Якщо ми любимо ближнього, то дбатимемо про те, як йому допомогти. Яків ставить питання:

«Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» (Якова 2:15-16).

Досконала любов помітна в діях, а не тільки в словах; святі люди люблять так, як любив Ісус. Любити абсолютно — значить любити жертовно.

Ісус учив досконалій любові, омивши ноги Своїм учням (Від Івана 13:1-20).

У день арешту Ісус дав один з найвизначніших уроків досконалої любові. На пасхальній трапезі учні почали сперечатися про те, хто з них найбільший.

Христос відповів: «Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець» (Від Луки 22:27). Потім він узяв рушник і почав омивати ноги учням, виконуючи роботу слуги. Він омив ноги всім, хто був в горниці, навіть Юді.

Коли Христос закінчив, Він запитав: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам?» Він хотів навчити учнів, що шукали посад, важливому уроку:

«Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Від Івана 13:13-15).

Перебуваючи в останні години разом зі Своїми учнями, Христос учив, що досконала любов смиренна; вона не шукає посад і спрямована на служіння. Святість — це досконала любов.

Ісус сказав: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Від Матвія 5:48). Багато людей реагують на це зауваженням, що ніхто не бездоганний, однак ми не можемо ігнорувати веління Христа. Що Він мав на увазі? Чи можуть прості християни виконати Його веління?

Що означає «бути досконалим»?

Дві речі допомагають нам зрозуміти, що мав на увазі Ісус. По-перше, подивіться на визначення грецького слова, перекладеного як «досконалий» в Євангелії від Матвія 5:48. Teleios означає «бути цілісним»; воно утворене від іменника, яке означає «мета». Бути досконалим — означає досягти мети.

Старий Заповіт показує, що досконала людина має недвоєдушне серце стосовно Бога. Ця ідея знаходить продовження в Новому Заповіті. Мета Бога для Його народу — повнота любові від неподільного серця. Чи можливо досконале виконання своїми силами? Ні. Чи можлива досконала нероздільна любов до Бога? Ісус каже: «Так».

По-друге, зверніться до контексту Від Матвія 5:48. Вірші до і після свідчать, що бути досконалим — означає любити Бога і ближнього досконалою любов'ю. Заповідь Ісуса підсумовує життя в такій любові.

За велінням «будьте досконалі» йдуть приклади любові до ближнього в Матвія 5:21-47. Замість вбивств, перелюбів, розлучень, порушених обітниць і помсти святі люди обирають життя в любові. Остання з цих заповідей — «любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає» (Від Матвія 5:44). Святі люди люблять тих, хто заподіює їм шкоду. Бути досконалим — значить любити так, як любить Бог.

Відразу після цього веління Ісус наводить приклади того, що значить по-справжньому любити Бога (Від Матвія 6:1-18). Лицеміри жертвують бідним, щоб отримувати шану від людей; ті, хто люблять Бога, роблять це, щоб побачив їхній Отець, Котрий бачить таємне.

Лицеміри «люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди»; ті, хто любить Бога досконало, заходять в кімнату, закривають двері і моляться, щоб побачив Отець, Котрий бачить таємне. Лицеміри постять, щоб вразити інших людей; вони «зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони»; ті, хто любить Бога досконало, бажають, щоб тільки Отець, що бачить таємне, споглядав їх.

Павло повелів віруючим в Колоссах жити святим життям; він описав життя любові і прощення:

«Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!…» (До Колоссян 3:12-13).

Кульмінація цього списку — любов. «А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости!» (До Колоссян 3:14). Бути досконалим — означає «зодягнутися в любов». Коли Ісус сказав: «Будьте досконалі» — Він звелів нам любити Бога і наших ближніх. Досконала любов — це любов неподільного серця.

Наскільки бездоганна досконала любов?

У повсякденному мовленні ми іноді використовуємо слово «досконалий» як абсолютне поняття для позначення чогось, що не може бути покращене. Якщо ми визначатимемо досконалість як абсолютний рівень досягнення, то вимірюватимемо святість своїми справами: подібно до фарисеїв ми розглядатимемо її, як мірило (лінійка як інструмент для вимірювання).

Багато людей погоджуються з цим підходом до святого життя. Як і у фарисеїв, у них є список пунктів для перевірки; якщо навпроти кожного поставлена позначка, значить, вони вважають себе «досконалими».

• Чи дотримуюся я заповіді?

• Чи ношу я правильний одяг?

• Чи говорю я правильні слова?

У Біблії слово «досконалий» не є абсолютним ідеалом; воно не заперечує подальшого прогресу. Йов був «досконалий» (Йова 1:1), але він зростав у взаєминах з Богом завдяки пережитому досвіду.

В Біблії бути «досконалим» — означає «досягати повноти» на кожній стадії росту. Автор Послання до Євреїв писав християнам, які не були досконалі на певному етапі розвитку; вони не змогли досягти духовної зрілості.

«Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля. А страва тверда для дорослих (teleios), що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (До Євреїв 5:12-14).

Автор Послання до Євреїв не має на увазі, що зрілі (або досконалі) віруючі більше не мають потреби в духовному наповненні! Він підштовхує їх до зрілості, щоб вони могли приймати духовну їжу, що відповідає їхньому духовному віку.

Бути досконалим — означає бути зрілим на певній стадії християнського розвитку; це значить, що ми в повноті і цілісні; ми такі, якими Бог хоче, щоб ми були.

На відміну від вимірювальної лінійки, біблійна картина «досконалості» являє собою коло. Коло досконале; його не можна зробити більш круглим, проте ідеальне коло можна зробити більшим; воно може рости і розширюватися. Воно досконале, але все ще змінюється.

Свята людина сповнена досконалої любові до Бога і ближнього. У міру дорослішання наша здатність до любові зростає; коло розширюється. В силу розвитку наша любов збагачується більше і зростає в пізнанні й усякім дослідженні (До Филипʼян 1:9). На кожній стадії росту Бог говорить «Ця людина любить мене досконалою любов'ю. Вона свята».

Той, хто ходив з Богом сорок років, краще розумітиме, як проявляти любов до ближнього, ніж той, хто перебуває у взаєминах з Ним один рік, але обидва можуть любити свого ближнього від неподільного серця та проявляти досконалу любов.

Коли п'ятирічна дитина малює картину для свого батька, той радіє: «Дякую! Вона досконала!» Це не означає, що її майстерність не зростатиме; в п'ятнадцять років вона малюватиме набагато краще.

«Вона досконала!» означає: «Ця картина від серця любові і відповідає стадії зрілості дитини».

Досконала любов не є стандартом виконання чогось; досконала любов — це неподільна любов до Бога і інших людей; вона наслідує приклад Христа.

Чи можливо це — бути наповненим досконалою любов'ю звичайному віруючому?

Пуритани XVII століття стверджували важливий принцип тлумачення Біблії. Вони говорили, що біблійні заповіді — це «приховані обіцянки», маючи на увазі те, що біблійні веління — це закладені в них обіцянки. Заповідь Писання містить і обітниці. Якщо Бог щось велить, Він зробить можливим виконання припису; те, що Бог вимагає від Свого народу, Він здійснюватиме в ньому.

Уявіть собі земного батька, котрий дає своєму синові веління, яке неможливо виконати. «Синку, якщо ти хочеш догодити мені, то повинен пробігти кілометр за хвилину». Деякий час син може намагатися досягти цієї мети, але очікування його батька нереальні. Зрештою, син засмутиться чи навіть образиться. Хіба це хороший батько? Ні.

Бог — добрий Отець: Він не пригнічує Своїх дітей неможливими для виконання вимогами. Коли Ісус велить нам бути досконалими, як досконалий наш Небесний Отець, Він дає нам можливість досягти цього.

Нагірна проповідь показує життя в Божому Царстві. Це не такий новий закон, який вводить ще в більшу залежність, ніж старий; це не набір недосяжних ідеалів, щоб показати нам, наскільки ми далекі від задоволення Божих вимог: це картина повсякденного життя в Царстві Божому. Ніде Ісус не говорить: «Це Моє веління, але ви не можете його виконати!»; замість цього Він стверджує: «Це те, ким ви повинні бути».

Якщо ми дивимося на веління Христа очима людських можливостей, то нам видається це нереальним: спираючись на свої сили ми не можемо виконати веління Бога бути досконалими, а також не можемо любити Господа Бога всім своїм серцем, всією душею і всім своїм розумом, проте силою Всевишнього ми можемо дотримуватися Його заповідей; досконала любов можлива завдяки милості Бога.

Заможний чоловік запитав: «…що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» (Від Матвія 19:16). Ісус відповів, переказуючи заповіді:

«Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе» (Від Матвія 19:18-19).

Коли юнак сказав: «Це я виконав все. Чого ще бракує мені!» — Христос додав ще одне веління: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Від Матвія 19:20-21). Бути досконалим — означає любити Христа більше, ніж майно.

Юнак «відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав». Він не любив свого ближнього досконало: не відмовився від свого майна і не віддав бідним. Він не любив Бога досконало; він не пішов з дому, щоб йти за Ісусом. У цього юнака було двоєдушне серце: він хотів бути з Господом і зберегти свої «великі маєтки».

Коли учні почули вимоги, які висуваються до учнівства, то «здивувалися дуже» і запитали: «Хто ж тоді може спастися?» Відповідаючи на питання: «Чи можливо це — бути досконалими звичайним віруючим?» — Ісус сказав: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Від Матвія 19:25-26).

Людськими зусиллями досконала любов до Бога і ближнього неможлива, але «можливе все Богові». Люблячий Батько не засмучує Своїх дітей веліннями, які не можуть бути виконані. Заповіді Писання супроводжуються благодаттю, що допомагає коритися їм. «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» — це не хлист, що змушує християн бути стараннішими; це милостива обіцянка, що Бог може здійснити в нас те, чого ми ніколи не змогли б досягнути самостійно.

Чи можна коритися велінням Ісуса бути досконалим? Згідно з Нагірною проповіддю, відповіддю буде радісне «Так!» Бути досконалим в Божому Царстві — значить мати серце, наповнене досконалою любов'ю; це цілеспрямована любов до Бога і ближнього. Чи це можливо? Ісус говорив, що досконала любов реальна і необхідна; така любов — ціль Бога для Його народу.

Андрій говорить: «Я люблю всім серцем Бога, а також більшість інших людей, проте я не можу любити чорношкірих. Я думаю, що всі вони ліниві».

Друг Андрія зауважив: «Але християни повинні любити всіх! Як ти можеш виправдовувати таке ставлення? Віруючі в Христа не можуть судити інших людей несправедливо». Андрій відповів: «Я не думаю, що Бог цікавиться такими дрібницями. Хіба це не нормально — уникати людей, які відрізняються від нас?»

Бог говорить: «Святі люди ставляться до всіх людей, включно з тими, хто відрізняється від них, зі співчуттям і милосердям».

«Коли ви Закона Царського виконуєте, за Писанням: Люби свого ближнього, як самого себе, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Закон удоводнює, що ви винуватці» (Якова 2:8-9).

Одним з показників вашого характеру є те, як ви ставитеся до тих, хто нічого не може для вас зробити. Легко висловлювати повагу і честь людям, які можуть винагородити вас грошима, роботою або владою. Любов шанує тих, хто нічого не може зробити для нас: бідних, старих, дітей і інших, хто не має посад. «Царський закон» любові впливає на те, як ми ставимося до всіх. Любов — виконання закону.

Любов виконує закон.

Тема досконалої любові центральна в посланні щодо святого життя. В уроці 7 ми побачили, що любов до Бога — це більше, ніж емоції; вона змінює всю направленість нашого життя: тепер ми бажаємо догодити Всевишньому більше, ніж дбати про свої інтереси; так само любов до ближнього переміщує нашу увагу з себе на інших.

Павло писав до церкви в Римі:

«Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону» (До Римлян 13:8-10).

Кожен християнин зобов'язаний любити. Павло запевняє нас, що, якщо ми виконаємо цю заповідь, то дотримаємось всіх інших вимог закону. Якщо ми любимо ближніх, то не чинитимемо перелюбу, не вбиватимемо, не крастимемо та бажатимемо чужого. Зобов'язання закону будуть виконані, коли я полюблю свого ближнього, як самого себе.

У заключних розділах Послання до Римлян Павло показує, як любов виконує закон. Ті, хто сповнений любов’ю Бога…

• служать тілу Христа, а не собі (До Римлян 12:3-5);

• утримуються від зла і роблять добро ( До Римлян 12:9);

• випереджують один одного в пошані (До Римлян 12:10);

• дбають про потреби інших (До Римлян 12:13);

• живуть в мирі з іншими, навіть з ворогами (До Римлян 12:14-21);

• підкоряються владі (До Римлян 13:1-7);

• поважають переконання інших віруючих (До Римлян 14:1-23);

• служать потребам своїх ближніх за прикладом Христа (До Римлян 15:1-3).

Любов до Бога змінює орієнтири нашого серця, переміщаючи їх з себе на Всевишнього; любов до ближнього обертає наше серце до інших, перефокусовуючи з себе. Обидва ці елементи є частиною того, що означає бути святою людиною.

Джон Веслі підсумував значення християнської досконалості:

«Любов — це вищий дар Бога; вона скромна, ніжна і терпляча. Всі видіння, одкровення чи дари — дрібниці в порівнянні з любов'ю. В релігії немає нічого кращого; якщо ти шукаєш чогось більше, ніж любові, ти ухилився далеко від цілі; ти зійшов з царського шляху.

Якщо, запитуючи інших: «Чи отримали ви те чи інше благословення?» — ви маєте на увазі щось, крім любові, то у вас неправильне розуміння: ви відводите їх зі шляху і ведете хибною стежкою. Утвердіть це тоді в своєму серці, що з того моменту, як Бог спас вас від усіх гріхів, ви не повинні прагнути нічого більше, ніж більш досконалої любові, описаної в 13 розділі 1 Послання до Коринтян. Ви не зможете піднятися вище цього» [1].

Любов до ближнього.

Дві сфери покажуть, як виглядає досконала любов щодо інших християн.

Любов поважає переконання інших християн.

У Посланні до Коринтян Павло розглядає питання християнської свободи. Як мені відповісти іншому віруючому, котрий може бути духовно травмований моєю свободою? Павло писав «сильним» християнам, які говорили: «...ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного». Ідоложертовна їжа нічого не означає для нас». Павло відповідає їм:

«Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим! Коли бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви? І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите. Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!» (1 До Коринтян 8:9-13).

Павло перестане їсти м'ясо на все життя, але не стане причиною падіння слабшого брата у Христі. Досконала любов означає, що потрібно більше дбати про спасіння іншого, ніж про свої права. Пізніше апостол говорить: «...та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили» (1 до Коринтян 9:12).

Коринтяни говорили: «Ми вільні робити все, що бажаємо. Нам не потрібно враховувати потреби іншого віруючого». Павло зауважує: «Я вільний, щоб задовольняти потреби інших віруючих. Я не зв'язаний своїми власними бажаннями і правами. Я вільний, щоб любити інших». Це досконала любов, яку Бог хоче дати кожному християнинові.

► Прочитайте До Римлян 14.

У римській церкві були «слабкі» християни, які їли лише овочі. Можливо, це були юдеї-християни, котрі продовжували слідувати єврейським законам щодо їжі і не хотіли ризикувати вживанням нечистого. Були також «сильні» християни, які мали більше знань і розуміли, що закони, що стосуються їжі, більше не є обов'язковими для християн.

Павло показав кожній групі, що означає любити так, як любив Христос. «Слабкий» християнин не повинен судити того, хто їсть м'ясо; любов не судить.

Однак «сильний» християнин не повинен зневажати слабкого, а також користуватися своєю свободою так, щоб підривати віру слабких; замість цього сильний християнин відмовиться від своїх прав, щоб уникнути руйнування віри слабшого віруючого. Навіщо? Заради любові:

«Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер» (До Римлян 14:15).

Ось що значить любити свого ближнього. Ми повинні любити так, як любив Христос: Він віддав Своє життя за цього слабшого брата; звичайно, як зазначає апостол Павло, ми можемо відмовитися від свого права їсти м'ясо.

► Обговоріть сферу, з приводу якої у щирих і благочестивих віруючих склалися різні думки; вони не охоплені чітким біблійним вченням, але стосуються різних переконань. Застосуйте принципи Павла з Послання до Римлян 14 до цього питання. Яким чином кожна з груп — «слабкі» і «сильні» християни — повинна вирішувати проблему цієї сфери?

Любов піклується про християнина, який впав у гріх.

Джон — християнин, якого обдурив один з членів церкви. Алекс продав Джону стару машину, знаючи про її серйозні механічні проблеми. Він збрехав: «Механік перевірив цю машину: вона в чудовому стані. Ти можеш довіряти мені, адже я християнин».

Через два дні після покупки Джон дізнався, що коробка передач в машині була поганою і Алекс знав про цю проблему.

► Що тепер робити Джону?

Чи така ваша відповідь: «Джон повинен всіх попередити, що Алекс нечесний»? Чи ви відповіли б так: «Джон нічого не повинен говорити, щоб не засмутити брата-християнина»? Звернімося до відповіді Ісуса.

► Прочитайте Матвія 18:15-17.

Ісус визначив чотири кроки, які показують, як, керуючись досконалою любов'ю, поводитися з християнином, що впадає в гріх. Будь ласка, зрозумійте, що цей приклад стосується гріховної поведінки: Ісус не говорить про особисті розбіжності. Христос не закликає втручатися в чужі проблеми; розглядається ситуація, коли брат-християнин грішить проти іншого християнина. Розгляньте ці кроки:

1. Підійти до брата наодинці. Досконала любов «не радіє з неправди» (1 до Коринтян 13:6); вона не шукає можливості оприлюднити неправильний вчинок. Замість цього людина, наповнена любов'ю, намагається вирішити проблему спокійно і на особистому рівні, звертаючись до брата, який впав в гріх, в дусі лагідності (До Галатів 6:1). Метою є відновлення брата, а не помста. Якщо покаяння не сталося...

2. Потрібно взяти одного або двох духовних лідерів за свідків. Повторимося, що мета — відновлення. Ці свідки повинні бути духовними церковними лідерами, які можуть дати добру пораду і сприяти відновленню (До Галатів 6:1). Якщо покаяння не сталося …

3. Необхідно винести цей гріх на церковне спілкування. Мета залишається незмінною — відновлення; це не помста чи публічне приниження; метою церковної дисципліни має бути покаяння і відновлення брата. Якщо ця людина протистоїть і відмовляється покаятися…

4. Церква повинна застосувати дисциплінарні заходи до члена церкви, який неправильно вчиняє. У Коринті був чоловік, який був винен в жахливому сексуальному гріху. Павло повелів церкві дисциплінувати його: «…вилучіть лукавого з-поміж себе самих!» (1 до Коринтян 5:13). Ми не можемо ігнорувати гріх в тілі Христа.

Однак, зверніть увагу на слова Ісуса: «…хай буде тобі, як поганин і митник!» (Від Матвія 18:17). Як християни повинні ставитися до поган і митників? З любов'ю. Навіть в цій ситуації мета — відновлення. У 2 до Коринтян Павло пише про випадок з віруючим, який був дисциплінований церквою і покаявся:

«Досить такому карання того, що від багатьох, через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер. Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!» (2 до Коринтян 2:6-8).

В 1 до Коринтян церква терпіла відкритий гріх і не хотіла дисциплінувати грішника; Павло нагадав їм, що любов до Бога вимагає дисциплінувати тих, хто грішить проти тіла Христа.

У 2 до Коринтян церква вжила необхідних заходів щодо людини, яка згрішила, але коли він покаявся, його не пробачили! Павло нагадав коринтянам, що любов до ближнього вимагає, щоб ми прощали тих, хто кається (2 до Коринтян 2:7).

Метою церковної дисципліни завжди має бути покаяння і відновлення; досконала любов не шукає помсти.

Любов до невіруючого ближнього.

Чи повинні ми, як християни, проявляти досконалу любов до невіруючих, особливо до тих, хто ненавидить нас? Ісус сказав:

«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі» (Від Матвія 5:43-45).

Коли ви любите тих, хто переслідує вас, ви «досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Святі люди люблять, як любить їхній Небесний Отець: ось що значить бути досконалим.

Святі люди «демонструють любов до інших: не тільки до віруючих, а й до тих, хто не увірував, тих, хто в опозиції, а також до тих, хто здійснює гріховні вчинки. Ми повинні поводитися з людьми, що протистоять нам, милостиво, ніжно, терпляче і смиренно. Бог забороняє розпалювання ворожнечі, помсту, погрози або застосування насильства як засіб вирішення особистих конфліктів або торжества особистої справедливості. Хоча Всевишній велить нам ненавидіти гріховні вчинки, ми повинні любити і молитися за будь-яку людину, яка чинить так» [2].

Християни завжди жили в світі, який протистояв Євангелію. Павло закликав римлян поважати владу і платити податки уряду, який вбивав християн і незабаром розправився і з ним.

Петро велів християнам: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 до Петра 2:17). Знову-таки, це був безбожний імператор, який незабаром стратить апостола, але Петро недвозначно підтверджує, що християни повинні любити своїх ворогів. Люблячи навіть їх, ми свідчимо про істину Євангелія. «…Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей» (1 до Петра 2:15).

Джошуа — нігерійський пастор, що служив в Північній Нігерії, де християни зазнали жорстокого переслідування з боку ісламських бойовиків, котрі спалювали церкви, вбивали християн і викрадали молодих дівчат, щоб продати їх в рабство. Востаннє, коли я відвідував Нігерію, Джошуа показав мені фотографії тіл членів його церкви, які були вбиті ісламістами.

Потім Джошуа продемонстрував фотографії реакції його громади на ці події. Церква побудувала школу в мусульманському селищі; вони викопали колодязь, щоб забезпечити жителів безпечною питною водою, надали інвалідні візки для жертв поліомієліту; вони побудували клініку: ці люди проявляють любов до свого ворога.

Пастор Джошуа сказав: «Багато мусульман приходять до Христа, тому що вони бачать любов Бога через християн. Ми набуваємо їх не зброєю чи помстою, а життям, описаним в Матвія 5:43-48». Це результат досконалої любові в нашому світі.

► Які найбільші труднощі виникають у вас, щоб любити невіруючих? Назвіть деякі практичні кроки, як проявити любов до нехристиян в вашому суспільстві.

Російський письменник Лев Толстой написав невеличке оповідання, яке показує, що значить жити, сповідуючи принцип досконалої любові. Мартин був бідним чоботарем, який глибоко любив Бога [3]. Одного разу вночі він заснув, читаючи Біблію. Йому приснилося, що Ісус сказав: «Завтра Я прийду до тебе».

Наступного дня Мартин чекав Ісуса. Інші люди приходили до його майстерні, але Христа не було. Старий солдат стояв біля його вікна, тремтячи від холоду. Мартин запросив його і пригостив гарячим чаєм. Потім він побачив бідну жінку, яка намагалась зігріти дитину. Мартин обігрів її, нагодував супом і дав ковдру для дитини. Пізніше він купив харчі для голодного підлітка.

Мартин був розчарований тим, що Ісус не прийшов, але він подумав: «Це був просто сон. Нерозумно було думати, що Спаситель прийде в майстерню ремонту взуття».

Тієї ночі, коли Мартин читав Біблію, він знову заснув. Йому снилося, що він бачив людей, що стоять в його крамниці. Солдат сказав: «Мартин, ти мене впізнаєш? Я — Ісус! »Жінка з дитиною промовила:« Мартин, я — Ісус ». Голодний підліток сказав: «Я — Ісус». Мартин прокинувся і почав читати:

«Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці… Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Від Матвія 25:35-40).

У II столітті група християн зорганізувалася в об’єднання, яке називалось «Гравці», тому що люди ризикували своїми життями, щоб піклуватися про тих, хто помирав від інфекційних хвороб. «Гравці» відвідували ув'язнених, доглядали хворих та рятували покинутих дітей: вони проявляли досконалу любов.

У 252 р. н. е. в Карфагені спалахнула чума. Лікарі відмовилися відвідувати пацієнтів; сім'ї викидали тіла померлих на вулицю; місто було в хаосі. Кипріян, єпископ Карфагенський, скликав збори. Він нагадав, що віруючі в Христа покликані бути людьми досконалої любові. Християни Карфагена ховали мертвих, доглядали хворих та врятували місто від руйнування; вони були людьми досконалої любові — «досконалі», як досконалий їхній Небесний Отець.

[1] Естер Ен Кім була вчителем музики; вона жила в Кореї в роки японської окупації, що почалася в 1937 році. Японці вимагали, щоб кожен громадянин поклонявся святині — богині сонця на горі Намсан. У 1939 році Естер було наказано поклонитися святині; покаранням за відмову були в'язниця і тортури.

Деякі християни вирішили: «Ми зовні кланятимемося, а всередині поклонятимемося Христу в наших серцях». Естер вирішила, що не може вклонитися лжебогу; вона любила Всевишнього нерозділеним серцем. У той день вона відмовилася вклонитися.

Наприкінці 1939 року після кількох місяців поневірянь Естер Ен Кім була заарештована. Вона провела цей час, готуючись до в'язниці; вона постилась і молилася, вчила напам'ять Писання і готувала свій розум і тіло до того, щоб винести страждання.

Кім провела шість років у в'язниці. Її багато разів катували, але вона залишалася вірною, тому що любила Бога. Кім знала, що також покликана любити ближнього. У в'язниці Естер починала молитися щоранку: «Боже, кого Ти хочеш полюбити через мене сьогодні?» Якось вона кілька днів віддавала свою їжу жінці, котра була засуджена до смертної кари за вбивство свого чоловіка. Завдяки любові Естер Кім ця жінка прийшла до Христа.

Естер Ен Кім відчула те, про що говорив Томас Чісхолм в своєму гімні: «Бути, як Ти...» Лагідно зносячи жорстокі докори, готовий страждати, інших рятувати».

Стислий огляд з усіх уроків

(1) Сучасники Ісуса вірили в те, що Старий Заповіт навчав святості, однак вони не змогли жити за Божим зразком для святого народу.

(2) Досконалу модель святості видно в житті Ісуса з Назарета: Він дотримувався всіх принципів зі Старого Заповіту.

(3) Абсолютно любити ближнього свого — значить любити так, як любив Ісус, — жертовно і смиренно.

(4) Бути досконалим — означає бути цілісним. Досконалість не означає відсутність подальшого зростання: ми можемо бути досконалими на кожному етапі росту в християнському житті.

(5) Заповідь — це «прихована обіцянка». Те, що велить Бог, Він же і робить можливим. Святість досягається не людськими зусиллями, а Божою благодаттю.

(6) Любов — виконання закону. Коли ми любимо, як Бог закликає нас любити, ми відповідаємо вимогам закону.

(1) Підготуйте проповідь на тему «Любити свого ворога в XXI столітті». Використовуйте місце Писання Від Матвія 5:43-48 як біблійне підґрунтя. Покажіть, що означає любити свого ворога в нашому світі. Переконайтеся, що ви виклали Євангеліє — Добру новину про те, що Бог зробив через Христа, щоб любов до ворога стала можливою.

(2) Почніть наступний урок, цитуючи напам'ять Від Матвія 5:43-48.