Lesson 10: Святість — це христоподібність

Завдяки вивченню матеріалу цього заняття студенти повинні досягти таких цілей:

(1) Розуміти чільну роль святості в посланнях.

(2) Радіти Божому провидінню в тому, щоб зробити сьогодні Свій народ подібним Христу.

(3) Усвідомити баланс між тим, що Бог вже здійснив, щоб зробити нас святими, і тим, що Він продовжує робити в міру того, як ми зростаємо в святості.

(4) Цінувати можливість життя в постійній перемозі над свідомим гріхом.

(5) Вивчити напам'ять До Филип'ян 2:1-5.

[1]Це було на світанку в неділю приблизно через тридцять років після вознесіння Ісуса. Група християн зібралася на поклоніння в приватному будинку в Филиппах. Вони схвильовані, тому що отримали лист від Павла — їхнього улюбленого пастора.

Лідер починає читати лист апостола. Павло пише від серця, переповненого радістю. Хоча він знаходиться в римській в'язниці, але він радіє у Христі. Павло не знає, чи буде він звільнений, чи помре, але всередині відчуває мир. Чому? «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання» (До Филипʼян 1:21).

Як їхній духовний батько, Павло закликає християн в Филиппах продовжувати зростати в християнській вірі. Він бажає, щоб ці віруючі стали зрілими, як святий народ, яким Бог закликав їх бути. Павло пише: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією» (До Филипʼян 1:27). Але чи можливо жити так, щоб це було гідно Євангелія?

Павло відповідає: так! Це означає жити, маючи думки Христа. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (До Филипʼян 2:5). Якщо филип'янам це вдасться, вони будуть, як Месія. Секрет святого життя — жити, маючи мислення Христа; святість — це бути подібним Йому.

Заклик в посланнях до святості.

Кожен християнин покликаний бути святим. Бог «вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові» (До Ефесян 1:4). Вічна мета спасіння полягала в тому, щоб зробити нас святим народом; це ціль для всіх послідовників Христа.

Жоден християнин з юдеїв I століття не здивувався б, прочитавши, що ті, хто увірували, покликані бути святими. Бог заповів святість в книзі Левит (Левит 19:2, Левит 20:7). Юдеї-християни знали, що Бог очікує, що Його народ буде святим.

Однак язичники виховувалися в середовищі, де культивувалося поклоніння язичницьким богам, що не були святі, тому послання святості було їм чужим. Петро написав християнам з язичників, які зовсім недавно були викуплені від марного життя їх батьків (1 Петра 1:18). Ці люди не мали поняття про справжню праведність, але Петро закликав їх до святого життя.

Апостоли вчили навернених язичників, як жити святим життям, і робили це, вказуючи, що потрібно робити, а чого слід остерігатися і не робити.

Сорок разів в Посланнях віруючі названі святими, що буквально означає «бути святим». Будь-яка людина, котра живе так, як Бог покликав Своїх людей жити названа святою; кожен християнин обраний до життя в святості.

Веління апостолів шукати святості.

Павло нагадав християнам в Коринті, що вони «храм Бога Живого» (2 до Коринтян 6:16). Храм був святим місцем поклоніння. Оскільки ми храм Божий, «очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху» (2 до Коринтян 7:1).

Божий народ покликаний «відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях» і «зодягнутися в нового чоловіка» (До Ефесян 4:22-24). Павло писав, що Христос «Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (До Тита 2:14). Автор Послання до Євреїв наставляв своїх читачів: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (До Євреїв 12:14). Божий народ покликаний бути святим.

Звернення апостолів до Бога щодо святості християн.

Павло молився, щоб народ Божий став святим.

► Прочитайте 1 до Солунян 1:2-10. Охарактеризуйте християн із Солуня, спираючись на початок послання Павла.

Солуняни, котрі отримали лист Павла, були справжніми християнами, відомими своєю вірою, любов'ю і незмінністю свого уповання; це «Богом улюблені браття». Добра новина «не була для них тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упевненням». Вони прийняли слово «в великому утискові з радістю Духа Святого» та «стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї»; вони «навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові».

Проте ці християни все ще потребували більш глибокого переживання Бога. Вони були святі; Всевишній почав здійснювати в них Свій труд ще від моменту народження згори, проте Павло молився:

«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 до Солунян 5:23).

Ця молитва була важлива для апостола. Він молився вдень та вночі «щоб побачити ваше лице та доповнити те, чого не вистачає вашій вірі» (1 до Солунян 3:10). Ці люди були справжніми християнами; але апостол знав, що святість всередині може постійно вдосконалюватись. Це не означає, що вони були лжехристиянами; апостол вже похвалив їх за християнський досвід.

В ньому не було нічого «помилкового», але Павло знав, що їм потрібне подальше зростання. Вони були освячені, але він молився, щоб Бог освятив їх «повністю», очистивши дух, душу і тіло.

Обіцянки в посланнях щодо святості.

Коли Павло молився, щоб ефесяни були «наповнені всякою повнотою Божою», він був упевнений, що Бог відповість на його молитву, тому що він звертався до «Того, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас…» (До Ефесян 3:20). Ми часто цитуємо це місце Писання, коли молимось про фізичні чи фінансові потреби, але це твердження насправді було дане у зв'язку з найвищою духовною метою, згаданою в Біблії: бути наповненим всією повнотою Бога. Божий заклик до святого серця не є неможливою заповіддю; це доступно кожному віруючому.

Коли Павло просив Бога за солунських християн, він був упевнений, що Всевишній відповість. Після молитви: «Бог миру нехай освятить вас цілком досконало», — апостол помістив таку обіцянку: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!» (1 до Солунян 5:23-24). Послання містять обітницю, що ми можемо бути святими.

У Старому Заповіті Бог відкрив звістку щодо святого серця і святих рук через закон і Пророків. У житті Ісуса Христа Всевишній показав нам зразок досконалої любові. У Діях Апостолів перші християни продемонстрували, що звичайні віруючі можуть жити святим життям силою Святого Духа. У посланнях звістка святості застосовується до повсякденного життя віруючих.

Святість — це серце і розум, подібні Христовим.

Послання вчать, що святість — це подібність Христу. Віруючі повинні бути, як Він. Бути святим — це не тільки зовнішні прояви; святість починається в серці. Бути святим — означає бути схожим на Христа в наших серцях і умах.

Павло не говорить: «Ти повинен поводити себе, як Ісус Христос, — він наполягає: ти повинен бути як Ісус Христос». Недостатньо наслідувати Месію зовні; ми повинні бути схожими на нього внутрішньо. Мета Бога полягає в тому, щоб преобразити Свій народ в образ Христа. «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його» (До Римлян 8:29). Вічна мета Бога — змінити нас на образ Христа; ось що означає бути святим.

Один з найбільш вражаючих прикладів цієї ідеї можна знайти в посланні Павла в Коринт. У церкві було безліч проблем, але апостол звертається до них як до «святих» і закликає до святого життя. Як могла ця група незрілих віруючих, котрі перебували в боротьбі, щоб подолати своє язичницьке минуле, сподіватися стати святими? Павло відповів: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 до Коринтян 5:21).

Оскільки Христос став гріхом за нас, ми можемо бути «Божою правдою в Нім». У Старому Заповіті кров жертвоприношень покривала гріхи тих, хто приходив до Бога з вірою. Сьогодні кров Христа покриває гріхи тих, хто приходить до Бога з вірою. Але Павло обіцяє більше, ніж покриття. Ми не тільки «покриті», ми преображені. Оскільки ми примирилися з Всевишнім, то стали «Божою правдою в Нім». Павло пише:

«Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення» (2 до Коринтян 5:17-18).

Христос помер не для того, щоб прикрити наш постійний бунт проти Бога; завдяки Його жертві ми нове творіння. Ми більше не бунтівники, а нові творіння, які примирилися зі святим Богом.

Це перетворення набагато глибше і стосується не тільки зовнішньої поведінки. Павло молиться за солунян:

«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 до Солунян 5:23).

«Цілком досконало» несе в собі ідею стати святим у всіх аспектах своєї природи. Цей вірш можна перекласти як «освятити вас повністю». Павло молився, щоб у цих віруючих змінилися повністю «дух, душа і тіло». Він нагадує: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте» (1 до Солунян 5:24).

Це перетворення впливає на всі сфери життя. У Посланні до Филип'ян Павло пише про новий образ мислення. Він називає це «ті самі думки, що й у Христі Ісусі». Апостол описує добровільне підпорядкування Ісуса волі Отця, Котрий «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (До Филипʼян 2:8).

Павло не говорить: «Було б чудово мати смирення, як у Христа, але, це неможливо, — замість цього він заявляє: — Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (До Филипян 2:5). Ми можете мати мислення Христа!

У нас може бути той самий дух послуху в любові, яким керувався Ісус, підкоряючись волі Отця, а також думки Христа; ми здатні дивитися на життя Його очима. Це відбувається не завдяки ухваленню оптимальних рішень, а через змінені серця. Ми покликані бути подібними Христу не тільки діями, а й серцем; нам потрібно мати думки Христа.

Святість — це христоподібна поведінка.

Дехто може говорити: «Моє серце подібне Христовому, але дії — ні. Внутрішньо мотиви достойні, але зовні я не живу, як Христос». Апостоли не могли миритися з цим поділом між внутрішньою і зовнішньою сутностями. Нашу внутрішню суть буде видно в зовнішніх діях; бути святим — означає бути схожим на Христа в своїй поведінці.

Ця звістка простежується у всіх посланнях. Павло писав, що Христос віддав Себе за церкву, «щоб освятити її». Ісус приніс в жертву Своє життя, щоб зробити Свою наречену бездоганною: Він готує її, «щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (До Ефесян 5:26-27).

Чи можете ви уявити собі земну наречену, яка говорить своєму чоловікові: «Я буду невірна тобі своїм тілом; але моє серце буде чистим»? Звичайно, ні! Павло також не може уявити, як можливо таке, щоб наречена Христа говорила: «Моє серце святе, але вчинки нечестиві». Церква покликана бути нареченою, котра «свята й непорочна».

Павло писав християнам в Солуні. До цієї общини належали як віруючі євреї, так і новонавернені з язичницьких культів. Євреї-християни знали старозавітні заповіді, що стосувалися святої поведінки, але язичники жили в атмосфері, де сексуальна аморальністіь була нормою.

Павло вчив цих новонавернених, що означає жити святим життям. Він молився, щоб Бог зміцнив їхні серця і зробив невинними в святості перед Богом (1 до Солунян 3:13). Ті, хто увірував, повинні були освятитися в своїх серцях, а також бути святими в своїй поведінці. «Бо це воля Божа, освячення ваше». Освячення впливає не тільки на серця, а й визначає поведінку (1 до Солунян 4:3-6):

• «…щоб ви береглись від розпусти»;

• «…щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають»;

• «…щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій будь справі».

Бути святим — означає уподібнюватися Христу в серці, яке надихне на христоподібну поведінку. Бути святим — означає бути схожим на Христа.

Святість — це христоподібна любов.

Євангелія показують, що святість — це любов до Бога і ближнього. Павло пов'язує христоподібну поведінку і христоподібну любов. Він закликає ефеських віруючих, як своїх любих дітей, наслідувати Бога. Як? Живучи в христоподібній любові: «…поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (До Ефесян 5:1-2).

У житті самовідданої любові християни являють образ Бога. Бути святим — означає любити так, як любив Христос. У 14 розділі Послання до Римлян Павло говорить про практичні кроки прояву цієї христоподібної любові. Він закликає віруючих пожертвувати своєю свободою заради совісті слабшого брата. Чому? «Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю поводишся ти…» (До Римлян 14:15). Якщо моя свобода змушує брата спотикатися, я не живу в любові. Христос відмовився від Своїх прав через Свою любов до нас; ми покликані відкласти свої привілеї через любов до інших; це і є христоподібна любов.

Найвідоміше вчення Павла про те, що значить любити, як Христос, — це 1 до Коринтян 13. Для церкви, в якій відбувалися поділи, була характерна егоїстична поведінка, ревнощі і гордість. Павло писав:

«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою» (1 до Коринтян 13:4-6).

В 1 Івана апостол акцентував увагу на практичних аспектах христоподібної любові і показав, як вона виглядає в дії.

• Любов супроводжується послухом. Якщо ми любимо Бога, то слухняні Йому (1 Івана 2:5; 1 Івана 5:3). Ми не можемо розділити любов і покору.

• Любові потрібен неподільний розум. Якщо ми любимо Бога, то не любитимемо світ. «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської» (1 Івана 2:15). Ми не можемо любити одночасно і Бога, і світ, який протилежний Йому. Свята людина любить Бога нерозділеним серцем.

• Любові потрібні взаємини. Якщо ми любимо Бога, то будемо любити інших християн. «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець (1 Івана 4:20-21). Іван навчає, що неможливо любити Бога, ненавидячи свого брата у Христі.

Який результат христоподібної любові? Впевненість. «Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась» (1 Івана 4:12). Ця досконала любов дає нам «відвагу на день судний» і проганяє страх покарання (1 Івана 4:17-18).

Як жити в цій досконалій любові? Бути «який Він, такі й ми на цім світі» (1 Івана 4:17). Ми можемо змоделювати христоподібну любов тільки через Христа, Який живе в нас.

Томмі хотів бути святою людиною. На жаль, його розуміння ґрунтувалося більше на емоціях і почуттях, ніж на Писанні; з цієї причини він переходив від одного екстремального вчення до іншого.

Деякий час Томмі часто постив, годинами молився і намагався досягти святості своїми зусиллями. Він був упевнений, що люди стають святими завдяки самодисципліні.

Незабаром він заплутався і припинив прикладати будь-які зусилля. Він став недбалим в духовних дисциплінах і почав піддаватися гріху. Коли я запитав його, в чому він грішить, то отримав відповідь: «Я живу благодаттю і мені не потрібна дисципліна. Бог зробить мене святим, коли Він буде готовий».

Одного разу Томмі щиро молився за вражаючий духовний дар. Він вирішив, що святість — це духовні дари і сила, яка проявляється.

Прагнення Томмі до святості ґрунтувалося на емоціях, а не на уважному дослідженні Писання. Він не вивчав Біблію, щоб зрозуміти, як жити свято в повсякденному житті.

Послання вчать найважливішим істинам щодо святого життя. Якщо ми забудемо ці принципи, то втратимо рівновагу в розумінні святості. Апостоли писали нам про це, щоб показати, як жити святим життям, до якого закликав нас Бог.

Ви були освячені; продовжуйте освячуватися надалі.

Коли Павло писав «святим», він стверджував: «Ви святі», — і це так і було, але апостол нагадував їм про необхідність продовжувати зростати у святості.

Цей баланс неодноразово видно в Посланнях. Як віруючі, ми вже святі, але продовжуємо зростати у святості, коли живемо в послуху Богу.

Автор Послання до Євреїв показує, що ми були освячені смертю Христа. «У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз» (До Євреїв 10:10).

Автор продовжує: «Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (До Євреїв 10:14). Це речення містить два слова, пов'язаних з темою святості. Через свою смерть Христос «вдосконалив» (teleios) «тих, хто освячується» (hagiazo). Цей вірш говорить нам, що:

Ми були вдосконалені, стали святими: «Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується».

Христос помер, щоб ми могли звільнитися від сили гріха. Ісус, «щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою» (До Євреїв 13:12). Мета Бога, котра полягає в тому, щоб зробити Свій народ святим, була здійснена через смерть Христа: нас зробили досконалими.

Ми продовжуємо освячуватися: «тих, хто освячується» — вказує на процес, що триває.

Смерть Христа реалізувала Божу мету освячення на всі часи, але наше зростання в святості триває протягом усього життя; це безперервний процес. Через смерть Христа ми святі; через Його смерть ми продовжуємо освячуватися.

Власне свідчення Павла ілюструє цей принцип. У Посланні до Филип'ян 3 апостол пише, що він ще не досконалий, але декількома віршами пізніше називає себе тим, хто вже досконалий («хто досконалий»). Підкреслені слова в наступному уривку обидва походять від teleios. Обидва слова можна перекласти як «досконалий».

«Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився (teleios), але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене… Тож усі, хто досконалий (teleios), думаймо це; коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це» (До Филипʼян 3:12-15).

Павло каже, що ще не «вдосконалився», але також звертається до тих «хто досконалий». Апостол ще не досяг мети; він зростає в святості. У цьому сенсі він ще не досяг цілі, але напружує кожен м'яз, прагнучи до мети. Він жадає завершити перегони. У цьому сенсі Павло вже досконалий. Апостол може сказати «я ще не досконалий» і «я досконалий» в одному і тому самому уривку.

Бути досконалим не означає, що ми піднялися сходами діл, завдяки яким досягаємо довершеності; це означає, що ми повністю підкорились Божій благодаті в нашому житті. Це відбувається миттєво, тому що існує момент у часі, коли Бог переорієнтовує наші серця в Своєму напрямку. Це процес, в якому наш рух до Нього триватиме до кінця земного життя [1].

Подумайте про футболіста, від удару котрого м’яч потравляє у ворота; це досконалий удар. Він не стає таким тільки тоді, коли м'яч залітає у ворота; коли він рухається в повітрі, удар вже ідеальний, навіть на шляху до мети: він досконалий з того моменту, як футболіст вдарив по м'ячу [2].

Так само Павло прямував до кінцевої мети. Він встановив свій курс і рухався до мети з неподільним серцем. Він ще не досяг її, але був на шляху; він був ще не досконалий, але він був уже досконалий.

Як віруючі, ми «святі», які були прийняті Богом через Христа, однак ми покликані приносити себе в «жертву живу», продовжуючи зростати в щоденному послуху і підкоренні (До Римлян 12:1). Ми вже вдосконалені; ми продовжуємо освячуватися.

Освячені, щоб жити в святості.

Павло писав «святим», що жили в Коринті. 1 до Коринтян адресоване святим людям, «посвяченим у Христі Ісусі» (1 до Коринтян 1:2); 2 до Коринтян — «до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї» (2 до Коринтян 1:1). Вони були святими, але їм було потрібно багато чому навчитися, щоб жити, як святим.

Існують два шляхи неправильного розуміння християнами цієї істини. Дехто з них каже: «Я названий святим, бо Бог бачить праведність Христа, а не мій гріх. Моя святість — «юридична фікція». Я ніколи не буду святим в цьому світі, але Бог все одно називає мене святим». До Римлян 6 ясно дає зрозуміти, що ця відповідь неприйнятна; святі люди повинні жити святим життям.

Інші християни кажуть: «Я святий. Я ніколи не промахувався в досягненні Божого абсолютного стандарту досконалості. Я ніколи не каюсь, бо ніколи не помиляюся. Я святий!» Павло відкидає цю помилку так само рішуче, як і першу. Апостол писав, щоб вчити «святих» в Коринті жити святим життям. Їм не вистачало знань і зрілості, тому Павло наставляв їх, як жити в святості. Святі люди повинні жити святим життям.

Місто Коринт було сумнозвісне безбожною поведінкою своїх громадян. Павло закликає віруючих, що жили в цьому беззаконному місті, до святої поведінки. Вони повинні уникати сексуальної аморальності, тому що їхні тіла «то члени Христові» (1 до Коринтян 6:15). Павло перераховує діла, які заборонені в Царстві Божому:

«Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» (1 до Коринтян 6:9-10).

Після викладу списку гріхів Павло нагадує: «І такими були дехто з вас…» Апостол звертається до аудиторії, що практикувала ці гріхи. Павло очікує, що вони, як віруючі, облишать свій попередній спосіб життя. З огляду на гріховне минуле, як ці люди можуть жити чистим життям? Павло дає відповідь:

«…але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 до Коринтян 6:11).

Гріхи 1 до Коринтян 6:9-10 були стерті преображенням, описаним в 1 Коринтян 6:11, і це не просто юридичний акт; Павло ніде не говорить: «Ви продовжуватимете здійснювати ці гріхи, але Бог вважатиме вас праведними, незважаючи на ваше беззаконня». Ні! Він каже: «І такими були дехто з вас, але ви обмились…» Коринтські християни не повинні повертатися до гріхів свого минулого. Павло каже: «Ви святі; поводьтеся відповідно!» Вони були омиті, освячені і стали святими. Вони святі, тому повинні жити відповідно до цього.

Коли юнак вступає до лав армії, йому видають уніформу, яка свідчить про те, що він солдат. У той самий час він отримує інструкції, в яких міститься кодекс поведінки. Однією форми недостатньо; він повинен жити відповідно до правил.

Щоб на практиці вести себе відповідно до кодексу поведінки, потрібно більше часу, ніж надягти форму: солдат повинен навчитися жити так, щоб відповідати своєму положенню. Він повинен зростати в тому, до чого покликаний: багато разів йому потрібно буде нагадувати про військові правила. Чи досяг він досконалості? Ні. Але чи є повним його посвячення? Так. Навіть у перший день служби він солдат; але він проведе багато днів, навчаючись жити як військова людина.

Уявіть собі молоду людину, яка говорить: «Я хочу, щоб мене називали солдатом, але я не хочу дотримуватись військового статуту». Він купує форму, але не живе згідно з кодексом поведінки. Чи справжній він військовий? Ні, він тільки прикидається ним.

[3]Послання написані для віруючих, які зодягнулися у Христа. Тепер вони вчаться жити святим життям. З Послання до Ефесян 4-6 ми дізнаємося, як воно виглядає в сімейних взаєминах, всередині церкви і в діловій етиці. Послання до Галатів 5 відкриває нам, який плід приносить життя, що проживається «в ногу» з Духом; завдяки 1 Петра ми можемо збагнути, як жити святим життям, стикаючись з гоніннями; читаючи Якова, ми дізнаємося, як свята людина контролює своє мовлення.

Павло писав віруючим в Колоссах: «Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом». Ці християни померли для гріха; вони живі для Бога і більше не в'язні гріха; вони святі, проте Павло продовжує: «Отож, умертвіть ваші земні члени» (До Колоссян 3:3,5). Ви мертві для гріха; хай помре гріх; ви святі, тому повинні жити свято.

Принцип викладений на початку глави.

«Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (До Колоссян 3:1-2).

Павло каже: «День за днем слід продовжувати шукати небесного; день за днем ви повинні зосереджувати свою увагу на Божому». Ключ до святого життя — концентрація на вишньому. Ви були вдосконалені («ви воскресли з Христом»), тому будьте святі («Думайте про те, що вгорі»).

Яким буде результат такого святого життя? «Коли з'явиться Христос, наше життя, тоді з'явитеся з Ним у славі і ви» (До Колоссян 3:4). Святе життя готує вас до вічності зі святим Богом. «І ходив із Богом Енох, і не стало його, бо забрав його Бог» (Буття 5:24). Святе ходіння з Богом в цьому світі підготувало Еноха до вічності з Ним; святе ходіння з Богом в цьому світі готує нас до явлення з Христом у славі.

Послання були адресовані святим; ми стали ними через кров Ісуса Христа, відкинувши старого чоловіка і зодягнувшись в нового; тепер ми вивчаємо, що означає бути святим. Ми перетворюємося день у день на образ Божий. Чи досконалі ми в своїх діях? Ні. Чи є наше посвячення зростанню в святості повним? Так. Ми святі, і одночасно ми вчимося жити відповідно до свого статусу.

Бог освячує. Прагнення святості

У книзі Левит Бог сказав: «І ви будете освячуватися, і будьте святі, бо Я Господь, Бог ваш! І ви будете держати постанови Мої, і будете виконувати їх. Я Господь, що освячує вас!» (Левит 20:7-8). Це була обіцянка того, що зробить Всевишній. Щоб зрозуміти святість, ми повинні збалансувати дві істини:

1. Святість — це дар від Бога; Всевишній робить людей святими.

2. Святість — це веління від Бога; Він наказує Своїм людям прагнути святості.

Фарисеї пам'ятали тільки веління прагнути святості. Вони вірили, що можуть стати святими своїми власними зусиллями; послання ж стверджують, що це робить Бог.

Деякі християни ранньої церкви впали в протилежну крайність. Вони думали: «Якщо Бог хоче зробити нас святими, Він здійснить це. Ми нічого не будемо робити». У посланнях знаходимо реакцію на такий тип роздумів: «Ви повинні жадати святості».

Підпорядкування і прагнення важливі в процесі освячення. Бог робить нас святими, і ми повинні шукати святості: ми віддаємо себе Всевишньому і дозволяємо Йому змінити нас, але також прагнемо дійти до мети, яку Бог наперед приготував для нас (До Филипʼян 3:13). Павло розумів, що довіра Божим обіцянкам не означає, що ми більше не орієнтовані на мету: нам дана сила шукати святості, тому що Бог робить нас святими.

Коли діти Стіва були маленькими, вони іноді читали вголос Писання на наших сімейних молитовних зустрічах. Одного разу його донька читала Послання до Филип'ян і дійшла до вірша 2:12. З величезним ентузіазмом Стейсі закричала: «...зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння!» Вона була дуже вражена велінням про те, що спасіння потрібно виконувати.

Але наступні декілька віршів говорять: «...Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю». Наша робота виконується завдяки роботі Бога.

Всупереч переконанню багатьох християн, Божа робота здійснюється, коли ми «виконуємо своє спасіння». Чи означає це, що ми заробляємо святість справами? Точно, ні! Павло пише: «...Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (До Филипʼян 2:13). Це Всевишній дає бажання («хотіння»), і Він же наділяє силою виконати завдання. Без Того, Хто вкладає в нас бажання, наша праця безплідна: ми не можемо досягти святості своїми зусиллями, але Бог також не зробить нас святими без нашого прагнення.

Павло нагадав коринтянам про чудесну обіцянку Бога: «…ви за синів і дочок Мені будете» (2 до Коринтян 6:18). Потім він велить їм жити свято. «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!» (2 до Коринтян 7:1); завдяки Божій обіцянці ми очищаємо себе від нечистості. Божа обітниця зробити нас святими дає нам впевненість в прагненні до святості.

У посланні до солунських християн Павло молився, щоб Бог зміцнив їхні серця невинними в святості перед Ним (1 до Солунян 3:13). Це робота Господа. Потім Павло почав вчити, «як належить поводитись вам та догоджувати Богові». Чому? «Бо це воля Божа, освячення ваше» (1 до Солунян 4:1,3). Всевишній робив солунських християн святими, тому вони повинні вести святе життя.

Послання до Галатів містить звертання до віруючих, які були спокушувані повернутися до спасіння ділами закону. Павло нагадує їм, що «людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса... Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» (До Галатів 2:16). Якщо виправдання вірою — остаточний пункт призначення Євангелія, то такі слова були б ідеальним посланням Павла: «Ви були виправдані вірою. Тепер ви можете жити, як забажаєте, і ви потрапите на небеса. Ваше місце гарантоване». Але Павло цього не говорить! Натомість він каже:

«А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями. Коли духом живемо, то й духом ходімо!» (До Галатів 5:24-25).

«Жити духом» — означає «ходити духом». Це передбачає дисципліну і самоконтроль, життя під керівництвом Духа, а не за нашими власними бажаннями. Бог зробив галатів святими, але вони повинні були продовжувати прагнути святості.

Автор Послання до Євреїв писав, що Бог карає нас «на користь, щоб ми стали учасниками Його святості». Яка дивовижна істина! Грішна людина може брати участь в святості Бога! Це не якийсь містичний зв'язок, як в язичницьких культах; це дуже практичне вчення про духовну дисципліну. Він пише про «плід праведності», про мир з іншими та про гріхи, такі як гіркий корінь чи сексуальна аморальність (До Євреїв 12:10-16). Це не містицизм; це норма християнства. Бог закликає Своїх дітей бути святими; Він очікує, що Його діти розділять Його святість.

Як ми можемо це зробити? Стаючи «учасниками Божої Істоти» [4]. Петро вказує і на Божу силу, яка здійснює в нас роботу та творить подібність з Ним, і на наші зусилля, щоб ми зростали в Його образ.

По-перше:

«Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2 Петра 1:3-4).

Бог робить нас святими; «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила». Благочестя — не нездійсненна мрія; Бог дав нам Свої «великі обітниці». Одна з них полягає в тому, що ми можемо стати «учасниками Божої Істоти». Обіцянка бути подібними до Небесного Батька призначена кожній дитині Божій. Це не досягається нашими зусиллями; благочестя — це дар Божої благодаті: завдяки Його силі ми можемо жити в гармонії з Його характером. Всевишній робить нас святими.

Потім Петро продовжує:

«Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:5-8).

Оскільки божественна сила зробила нас учасниками Божої Істоти, ми повинні докласти всіх можливих зусиль, щоб зростати в чесноті, розважливості, стриманості, терпінні, благочесті, братолюбстві, пізнанні та любові. Те, що зробив Бог, має будити в нас прагнення до святості.

Петро не пропонує нам зробити себе святими, докладаючи власні зусилля; він не вчить законництву. Ми не заслуговуємо Божу милість, однак апостол хоче, щоб ми зрозуміли, що не можемо жити святим життям без самодисципліни.

Ми прагнемо святості Божою благодаттю; Його милість дає нам цю можливість. Завдяки божественній силі (вірші 3-4) ми «докладаємо всю пильність» для зростання (вірші 5-8). Наш рух до святості — це не законництво; це природне бажання зміненого серця. Якщо ми дійсно діти Бога, то хочемо зростати у святості і бачити виконання Божого задуму в нашому житті.

У листі до филипських християн Павло вказав на Ісуса як на приклад ставлення, яке вони повинні демонструвати. Христос «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (До Филипʼян 2:8). Павло хотів, щоб ці віруючі зрозуміли, що шлях для Божих дітей — це шлях смирення, а не самозвеличення; ми повинні мати «ті самі думки, що й у Христі Ісусі!»

У нас може виникнути спокуса відповісти: «Звичайно, Ісус жив досконалим життям, адже Він був Сином Бога. Це не допомагає мені. Я не Він!» Як ми можемо наслідувати приклад Христа? Павло вчив, що Дух Христа живе в кожному віруючому.

Павло писав молодим християнам: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його» (До Римлян 8:9). Ми живемо святим життям не своїми зусиллями, але силою Святого Духа.

Особисте свідчення Павла показує це перетворення. Апостол згадує своє життя до зустрічі з Христом; він був фарисеєм і намагався виконати вимоги закону самотужки. Апостол пам'ятає час, коли у нього було бажання, але не було можливості здійснювати правильні вчинки. Він говорить: «…тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені» (До Римлян 7:17). Спроби Павла бути праведним завдяки власним зусиллям були приречені на провал.

Після зустрічі з Христом свідоцтво апостола змінилося з «не я, але гріх» на «не я, а Христос» (До Галатів 2:20): апостол міг жити переможним християнським життям, тому що Христос тепер жив у ньому.

Павло підбадьорював коринтян: «Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас?» (2 до Коринтян 13:5). Ми можемо бути подібними до Месії, тому що Він живе в нас. Лютеранський богослов Дітріх Бонхоффер стверджував: «Бути християнином означає, що «те саме місце, де колись був «давній чоловік», тепер зайняте Ісусом Христом» [1].

Христос живе в нас або, якщо іншими словами описати той самий принцип, ми живемо у Христі. Одна з найчастіше вживаних Павлом фраз — «у Христі»; у його посланнях вона зустрічається 150 разів в таких варіантах: «у Христі», «в Ньому», «в Якім» або «через Сина». Павло неодноразово вказує на наше становище у Христі як на таїну християнського життя. Щоденна перемога приходить тому, що ми в Господі.

Наше старе життя «в Адамі» — в занепалому гріховному «я», а нове — «у Христі» — у владі воскреслого Господа, Який дає нам щоденну перемогу над гріхом.

• В Адамі ми ходили в темряві; у Христі ми ходимо в світлі.

• В Адамі ми були рабами гріха; у Христі ми раби праведності.

• В Адамі ми насолоджувалися гріхами плоті; у Христі ми зодягнулися в нову людину, що відновлюється для пізнання за образом свого Творця (До Колоссян 3:10).

Це розуміння має вирішальне значення для переможного життя. Коли ми бачимо себе в Адамі (прощені грішники, що живуть в рабстві гріха), то постійно впадаємо у спокусу; коли ми уявимо себе у Христі (преображені святі, котрі отримали силу через Христа), то житимемо в перемозі над гріхом. Павло розповів колоським християнам секрет святого життя: «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть» (До Колоссян 2:6). У міру того, як ми ходимо в Господі, Він освячує нас.

Деякі люди уявляють процес освячення як щеплення від грипу з метою попередження хвороби. Вони думають, що, коли ми просимо Бога зробити нас святими, Він робить «укол святості», котрий не дозволить нам бути грішними, а також вірять, що після того, як Бог освятить нас, ми зможемо жити святим життям своїми силами.

У Біблії немає підтверджень такої картини. Замість цього ми живемо «в Христі»; ми святі «у Христі». «...Закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти» (До Римлян 8:2). Ми освячені в Христі Ісусі (1 до Коринтян 1:2), але не стаємо святими завдяки нашим відчайдушним спробам йти за Ним своїми силами; ми освячуємося, дозволяючи Христу жити в нас, тому «хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1 до Коринтян 1:31).

[2]Павло свідчив:

«І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (До Галатів 2:20).

Свідоцтво Павла можна перекласти так: «У тілі я живу вірою в Сина Божого». Апостол не відкладає заклик до святості до моменту смерті; Павло свідчить, що живе святим життям «тепер». Як? Вірою в Сина Божого. Він жив святим життям тільки тому, що «живу вже не я, а Христос проживає в мені».

Те, що сказав Павло, відповідає вченню Ісуса з Івана 15.

«Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Від Івана 15:5).

Святість — це не те, що може бути прийняте окремо від нашого життя у Христі; святість — це відносини, які повинні постійно підтримуватися. Ми живі, оскільки залишаємося на лозі, і живемо святим життям тільки через наше життя у Христі. Святий Бог мешкає в нас, і ми святі, коли ми ходимо з Ним.

«Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом» (До Колоссян 3:3). Святе життя не досягається нашими зусиллями; воно «сховане в Бозі з Христом». Щоденне перебування в святості можливе завдяки думкам Христовим в нас. Коли ми ходимо «з Христом», то наповнені силою жити святим життям в грішному світі; ось що значить бути святим.

Звістка про святе життя — це прекрасне послання, проте доктрина, котра не може бути застосована до повсякденного життя, малоцінна на практиці. Чи можна жити в перемозі над умисним гріхом, чи звістка про святе життя — це просто мрія?

Чи можлива перемога над гріхом.

У Посланні до Римлян міститься обітниця, що «в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (До Римлян 8:37). Звичайно, ця обіцянка переможного життя у Христі складається і з перемоги над силою гріха. Якщо це можливо — жити в щоденній перемозі над умисним гріхом, чому так багато християн не можуть цього досягти? Які причини духовної поразки?

Ми зазнаватимемо фіаско, якщо не віритимемо, що життя в перемозі над гріхом можливе.

Деякі християни не живуть переможним життям, тому що вони повірили, що це неможливо. Вони чули проповіді, які вчать, що ми постійно впадаємо в умисний гріх, і зневірилися отримати хоч якусь перемогу над ним. Якщо ми хочемо жити в перемозі, то повинні серйозно ставитися до заклику Івана: «…це пишу я до вас, щоб ви не грішили» (1 Івана 2:1). Апостол звертався до християн з упевненістю, що вони зможуть жити в перемозі. Ми повинні триматися за цю надію в вірі, що вона дасть нам впевненість у часи спокус.

Ми зазнаватимемо поразки, якщо покладатимемося на минулий духовний досвід або церковний статус.

Деякі люди розглядають святе життя як одноразовий досвід, який не вимагає постійної дисципліни чи зусиль. Вони думають, що як тільки засвідчать: «Бог очистив мене і моє серце вірою», — більше нічого не потрібно робити. Перемога над гріхом вимагає постійної дисципліни. Я повинен продовжувати говорити «ні» гріху, щоб говорити «так» Богові.

Деякі проповіді, що стосуються спокуси Ісуса в пустелі, закінчуються Його перемогою; Лука ж завершує розповідь важливою заключною заявою: «І диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу» (Від Луки 4:13). Це був не останній випадок; хоча в Євангеліях немає записів про подальші спокуси, Лука ясно дає зрозуміти, що сатана планував знову атакувати Його.

На будь-якому з етапів свого духовного розвитку не потрібно думати, що ви досягли рівня духовної зрілості, з якого ніколи не зможете впасти; навпаки потрібно продовжувати стежити за тілом і думками. Сатана любить нападати в той момент, коли ми послаблюємо нашу пильність. Святе життя вимагає зосередженості.

Пастори і церковні лідери можуть відчувати спокусу покладатися на свій публічний статус, розраховуючи на духовну перемогу. Ми можемо припустити, що, оскільки проповідуємо істину і відчуваємо Боже помазання, падіння неможливе, проте можна проповідувати в неділю і впасти в спокусу в понеділок. Не потрібно довірятися минулому досвіду чи положенню в церкві.

Ми зазнаватимемо поразки, якщо спробуємо жити християнським життям своїми силами.

Переможне життя приходить не від наших власних зусиль, а від сили Святого Духа. Святе життя протікає щоденно в безперервній силі Духа. Ми ніколи не досягнемо того моменту, коли своїми силами зможемо перемогти спокуси сатани. Петро хвалився: «Хоч спокусяться й усі, та не я!... Коли б мені й умерти з Тобою, я не відречуся Тебе! Так же само сказали й усі...» (Від Марка 14:29-31). Він вірив, що може протистояти атакам сатани своєю власною силою, і незабаром зазнав невдачі.

Однак, коли ми живемо в силі Духа, Він дає нам перемогу над спокусою. Подібно до того, як Ісус проходив спокуси в силі Духа, ми можемо долати їх так само.

Пастори і церковні лідери можуть переживати спокусу спиратися на свої зусилля. Ведучи за публічну молитву, вони можуть дозволяти собі не проводити час наодинці з Богом; проповідуючи Слово Боже людям, — забути приділити увагу тому, щоб слухати, як Господь проговорює до них особисто через Своє Слово. Не слід допускати, щоб служіння послаблювали нашу надію на Бога у своєму житті і силу Його Духа для духовної перемоги.

Якщо ми впадемо.

Іван закликав віруючих до життя в перемозі над гріхом. «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили!» (1 Івана 2:1). Це можливо — жити в перемозі, проте апостол дав вказівки тим, хто, можливо, згрішить: «…А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного» (1 Івана 2:1). Цей баланс важливий — і часто ігнорується.

З одного боку, існують ті, хто звертає увагу тільки на першу частину цього вірша: «...це пишу я до вас, щоб ви не грішили». Вони проповідують, що ми можемо і повинні жити в свободі від навмисного гріха, проте у них немає послання для тих, хто зазнає поразки в момент слабкості.

З іншого боку, багато людей підкреслюють тільки останню частину цього вірша: «А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного». Вони вважають, що переможне життя неможливе, і тому ми обов'язково постійно впадатимемо в гріх.

Іван у своєму посланні вказує на правильний баланс. По-перше, переможне життя можливе; ми не зобов'язані піддаватися спокусам сатани. По-друге, якщо я впав в момент слабкості, у мене є Заступник. Я не повинен відмовлятися від свого християнського ходіння з Богом; мені не потрібно впадати у відчай. Так, Бог дисциплінуватиме мене, але робить Він це, як люблячий Батько, «щоб ми стали учасниками Його святости». «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!» (До Євреїв 12:10, 11).

Сатана хоче переконати християн покладатися на добрі справи як на засіб догодити Богові. Він прагне, щоб ми забули, що примирені зі Всевишнім і тепер Його діти. Коли ми були грішниками, то «примирилися з Богом через смерть Сина Його»; задумайтеся над тим, що тепер тим більше «примирившися, спасемося життям Його» (До Римлян 5:10).

Як грішники, ми не заслуговуємо на Божу милість; Він примирив нас із Собою смертю Свого Сина. Тепер Павло зазначає: «...то тим більше, примирившися, спасемося життям Його». Деякі християни, здається, мислять так: «Я спасенний благодаттю через віру, але я залишаюся спасенним, тому що я досить добрий, щоб заслужити Божу любов».

Це те саме, що і батько, котрий говорить: «Так, я любив тебе достатньо для того, щоб ти з'явився в цьому світі, але тепер ти повинен заслужити мою любов щоденними діями». Це не люблячий батько! І це не наш люблячий Небесний Отець.

Замість цього, так як я покладався на Божу благодать, котра привела мене до духовного життя, я довіряю тій самій благодаті, щоб підтримувати її. І, якщо я впаду, то повинен знову обрати Божу благодать, щоб повернутися до духовного здоров'я.

Одним з найбільш впливових місіонерів сучасності був Хадсон Тейлор — засновник China Inland Mission (внутрішньої місії в Китаї)[1] У віці 17 років він навернувся до Христа через молитви своєї матері. Він вивчав медицину і вирушив в Китай як місіонер, коли йому було 21.

У 28 років Хадсон Тейлор повернувся до Англії через гепатит. Протягом наступних п'яти років він шукав Божого керівництва і прийшов до переконання, що воля Всевишнього в тому, щоб він знайшов місіонерів в величезну країну — Китай, в самі його глибинки. У віці 34 років Хадсон і Марія Тейлори зі своїми дітьми вирушили в плавання з групою із шістнадцяти інших місіонерів — першою місіонерською групою з China Inland Mission.

Одне з найвідоміших висловлювань Хадсона Тейлора: «Божа робота, виконана Божим шляхом, завжди буде забезпечена Всевишнім».

Ми часто інтерпретуємо це як твердження, що застосовується до фінансів, але для Тейлора це поняття було набагато ширшим: він вірив, що Бог забезпечить надходженнями, упевненістю, вірою, миром, силою та всім необхідним для виконання Його волі. Протягом п'яти десятиліть як лідер China Inland Mission Хадсон Тейлор бачив, як ця обіцянка виповнювалася незліченну кількість разів.

У 1869 році Тейлор прийшов до великої кризи у своєму духовному житті. Він боровся зі спокусами і невдачами. Тейлор писав своїй матері: «Я ніколи не знав, яке недобре у мене серце, — але разом з цим також стверджував: — Я знаю, що люблю Бога і Його справу, і бажаю служити тільки Йому в усьому. Нехай Всевишній допоможе мені любити Його більше і краще служити Йому».

4 вересня 1869 року Хадсон Тейлор засвідчив, що Бог вилив Свого Духа по-новому в його життя. Він написав колезі: «Бог зробив мене новою людиною!» Ключем до впевненості Тейлора в присутності Бога в його житті було речення з листа іншого місіонера — Джона МакКарті. Тейлор прагнув своїми зусиллями знайти більш глибоку віру і впевненість у Божій присутності. МакКарті писав: «Як ми можемо зміцнити нашу віру? Не прагнучи віри, але покладаючись на Вірного».

Тейлор написав своїй сестрі:

«Поки я читав, я все це бачив! «Якщо ми не віримо, Він зостається вірним». Я подивився на Ісуса і побачив (і коли побачив, о, яку радість я відчув)! що Він сказав: «Я ніколи не залишу тебе».

Існує спокій! — подумав я. — Я марно прагнув заспокоїтись в Ньому. Я більше не боротимуся: хіба Він не обіцяв завжди бути зі мною, ніколи не залишати мене і не підводити мене? І, дорога моя, Він ніколи не залишить і не підведе.

Я бачив не тільки те, що Ісус ніколи не покине мене, а й те, що я є частиною Його тіла, Його плоті і Його кісток. Виноградна лоза — це не тільки корінь, а все разом: корінь, стебло, гілки, листя, квіти, плоди. І Христос так само: Він земля і сонце, повітря і зливи, набагато рясніше, в десять тисяч разів більше, ніж ми коли-небудь мріяли, бажали або потребували. О, яка радість бачити цю істину! Я молюся про те, щоб Господь теж просвітив очі твого серця і ти могла пізнати і насолоджуватися багатством, безкоштовно дарованим нам у Христі».

У цей момент Тейлор зрозумів, що подібність Христу набувається не завдяки зусиллям, а єднанням з Виноградиною, яка дає життя. Вона приходить через ототожнення з Христом. Його син пізніше написав: «Він давно знав, що віддав все, але це було більше; це було нове підкорення, радісна, беззастережна передача себе і всього Йому».

Це був не тимчасовий емоційний досвід. Тридцять років по тому Тейлор, озираючись на пережите, писав: «Ми ніколи не забудемо благословення, яке отримали завдяки словам в Івана 4:14: «А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік». Коли ми усвідомили, що Христос буквально мав на увазі те, що сказав: що «буде» означало буде, і «повік» означало довіку, а «прагнути» означало спрагу, — наші серця переповнилися радістю, коли ми прийняли цей дар». Зверніть увагу на цю фразу: «Коли ми прийняли цей дар». Тейлор розумів, що Божа благодать, котра освячує, — це дар, що потрібно прийняти, а не досягнення, яке потрібно заробити.

Цей досвід Божої благодаті не полегшив залишок життя Тейлора. Наступний рік був одним з найважчих в його житті. В цьому році померли двоє з його дітей, а також Марія пішла до Господа у віці 33 років. Пізніше Тейлор очолив China Inland Mission в жахливі часи боксерського повстання. Сімдесят дев'ять членів місії були вбиті в ці важкі дні.

Але не дивлячись на все це, Тейлор залишався вірним у своїй довірі Богу, що Він забезпечить всім, що буде потрібно. Єпископальний священик, який відвідав його в ці нелегкі часи, писав: «Я бачив людину майже шістдесяти років, яка несе величезну ношу, але при цьому абсолютно спокійна і не стурбована». Чому? Тому що Тейлор був єдиний з Виноградиною, і він знайшов спокій у Христі і діяв згідно з цим місцем Писання: «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь» (1 Петра 4:11).

Цей досвід не був завершенням духовного зростання для Тейлора. Його «спокій у Христі» також не означав відсутність зусиль. Щоранку, незалежно від тиску служіння, Тейлор проводив дві години в молитві і вивченні Біблії, перш ніж він починав поточну роботу дня. Як і Павло, він зрозумів, що потрібно прагнути досягнення мети, але це були зусилля, оперті на силу Бога, а не на можливості Хадсона Тейлора. Тепер він знав, що навіть здатність відійти від ліжка і почати вивчення Біблії була даром Божої благодаті. Він міг бути подібним Христу, тому що був у Ньому.

Син Тейлора згадував його життя, молитви і вивчення Слова. Спокій у Христі не означав, що Тейлор ігнорував необхідність духовної дисципліни.

«Для нього секрет перемоги полягав в щоденному годинному спілкуванні з Богом; він виявив, що його духовне життя можна підтримувати тільки таємною молитвою і живленням Словом, через яке Всевишній відкриває Себе душі, що в очікуванні. Містеру Тейлору в його житті, повному змін, було нелегко знаходити час для молитви і вивчення Біблії, але він знав, що це життєво важливо».

Часто, живучи в одній великій кімнаті, доводилося відокремлювати куточок для батька, а інший — для дітей якимись шторами, а після того, як сон нарешті приносив тишу, вони чули, як запалювався сірник, і бачили, як мерехтять свічки, що говорило про те, що містер Тейлор, як би він не був стомлений, читає маленьку Біблію в двох томах, які завжди під рукою. Від двох до чотирьох годин ранку був час, який він зазвичай приділяв молитві; час, коли він міг бути цілком упевнений, що його не турбуватимуть, коли він чекав відповідей від Бога... Містер Тейлор виявив, що найважча частина місіонерського праці — це регулярне молитовне вивчення Біблії.

«Сатана завжди знайде, чим вам зайнятися, — говорив він, — в той час як ви повинні бути зайняті молитвою і читанням Писання».

Сьогодні 1600 місіонерів працюють в China Inland Mission, заснованій Тейлором. Мільйони віруючих китайців були приведені до Христа через її служіння. Це — плід людини, котра жила в єдності з Христом [2].

Стислий огляд з усіх уроків

(1) Апостоли закликали кожного християнина бути святим.

(2) Бути святим — означає бути, як Христос.

• Бути святим — означає мати святе серце — серце і думки Христа.

• Бути святим — означає мати святі руки: христоподібну поведінку.

• Бути святим — означає бути наповненим христоподібною любов'ю.

(3) Послання показують, як святість виглядає в щоденному житті.

• Ви були зроблені святими, але продовжуєте освячуватися.

• Ви святі; ви повинні жити, як святі.

• Бог робить вас святими, але ви повинні прагнути святості.

(4) Нам дана сила жити святим життям через Дух Христа, що живе в нас.

(5) Ми живемо святим життям «у Христі». Наше старе життя було «в Адамі». Наше нове життя — «у Христі».

(6) Святе життя ґрунтується на постійних стосунках з Лозою.

(1) Підготуйте проповідь на тему «Христоподібне життя». Порівняйте два способи життя: наше старе життя в Адамі і нове у Христі. Покажіть, як перебування в Господі дає нам силу для перемоги над гріхом.

(2) Почніть наступний урок, цитуючи До Филип'ян 2:1-5.