Lesson 11: Святість — це нерозривне спілкування з Богом

Завдяки вивченню матеріалу цього заняття студенти повинні досягти таких цілей:

(1) Радіти виконанню Божих пророчих обіцянок.

(2) Розуміти, що спілкування в церкві — це підготовка до небесної взаємодії.

(3) Брати активну участь в житті помісної церкви, що сприяє зростанню в святості.

(4) Вивчити напам'ять Об'явлення 21:2-3.

Відвідайте острів Патмос в Егейському морі. Він відрізняється від красивих Карибських чи Південно-Тихоокеанських островів; це острів - в'язниця. Патмос пустельний і занедбаний. Там ви знайдете улюбленого Ісусом учня — Івана, який живе у вигнанні.

Іван — старець. Він був вірний Богові, а також являв зразок святого життя. Апостол служив у церкві в Ефесі, дбав про овдовілу матір Ісуса і проповідував по всій Малій Азії.

У віці, коли Іван міг би користуватися пошаною як останній живий учень Ісуса, він був вигнаний на острів Патмос. Він був самотній і міг відчувати, що більше не корисний в Божій справі, але в неділю вранці, майже через шістдесят років після вознесіння Ісуса, Іван був «у дусі Господнього дня», коли почув голос, «немов сурми» (Обʼявлення 1:10).

Коли Іван повернувся на голос, то побачив Христа, Котрому він присвятив своє життя. Волосся Ісуса було біле, немов вовна, як сніг; очі Його немов полум'я вогненне, а ноги подібні до міді, розпалені, наче в печі, а Його голос був, як шум великої води.Його обличчя сяяло (Об’явлення 1:12-16). Іван побачив славу Однородженого Сина Отця — Слово, повне благодаті та правди (Від Івана 1:14).

В Об'явленні ми подорожуємо з Іваном в небеса, щоб побачити виконання Божого задуму. Святий народ вічно житиме в нерозривному спілкуванні зі святим Богом.

Досконалий світ втрачений.

На першому уроці цього курсу вас просили уявити райський сад після його створення. Це був ідеальний світ. Квіти, дерева і фрукти були всюди; тут не було гріха і його наслідків; не було болю, сліз чи смерті, і, найголовніше, це був світ досконалих відносин між Богом і людиною: ніщо не розділяло їх.

[1]На жаль, гріх зруйнував цей досконалий світ. Серед квітів почали рости бур'яни; тварини, що не несли загрози, перетворилися на небезпечних хижаків. Людина відчула страждання, біль і смерть, але найстрашніші наслідки полягали в тому, що досконалі відносини між Богом і людиною були зруйновані. Унаслідок гріха люди були вигнані з Едемського саду та позбавлена древа життя. Схоже, сатана знищив Божий задум для Його народу.

Обіцянка досконалого світу.

Але це був не кінець. Протягом всього Писання Бог відкриває Свій план з формування Свого народу на Його подобу; Він хоче створити святих людей. Старозавітні пророки обіцяли, що колись Всевишній зробить Свій народ святим і поверне його до святого місця. Іван Богослов неодноразово вказує на виконання цих обіцянок.

Єзекіїль бачив день, коли Бог житиме серед Свого святого народу.

«І буде місце Мого пробування над ними, і Я буду їм Богом, а вони Мені будуть народом. І пізнають ці народи, що Я Господь, що освятив Ізраїля, коли буде Моя святиня серед них навіки!» (Єзекіїля 37:27-28).

Бог освятить Ізраїль; Він зробить Свій народ святим і житиме серед Своїх людей. Обіцянка Єзекіїля 37:27 виповниться в подіях, описаних в Об'явленні 21:3.

«Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними».

Кінцева мета Всевишнього буде досягнута, коли Він житиме серед Свого святого народу. Подібно до Єзекіїля, Захарія передбачав день, коли Боже призначення для Його народу буде виконано. Бог обіцяв: «…Я приходжу та перебуватиму посеред тебе» (Захарії 2:14).

У 3 розділі книги пророка Захарії описаний Божий план для Його народу. У видінні пророка первосвященик був одягнений в брудний одяг, що представляє нечистоту Ізраїлю. Бог одного разу очистить Свій народ; забруднений одяг буде замінено на чистий.

«І він заговорив та й сказав до тих, що стояли перед його лицем, говорячи: Здійміть з нього цю брудну одежу! І сказав він йому: Я зняв з тебе провину твою, і зодягну тебе в шати коштовні (Захарії 3:4).

Останні вірші Книги пророка Захарії містять одну з найславетніших картин в Старому Заповіті.

«Буде того дня на кінських дзвінках: Святе Господеві, і будуть горнята в Господньому домі, немов ті кропильниці перед жертовником. І буде усяке горня в Єрусалимі та в Юді святістю для Господа Саваота, і будуть приходити всі, хто жертву приносить, і будуть з них брати й варитимуть в них. І того дня не буде вже більше купця в домі Господа Саваота» (Захарії 14:20-21).

На дзвінках у коней будуть написані слова із завоя первосвященика (Вихід 28:36-38). Звичайні посудини будуть такими ж святими, як священні чаші перед жертовником, а Єрусалим таким, яким Бог хотів, щоб він був; все місто буде місцем Його перебування.

Бог досягне Своєї мети; у Нього будуть святі люди, що живуть в святому місті. Видіння Захарії знаходить своє відображення у реалізації подій, описаних в Об'явленні 21 і 22. Народ Божий житиме в Його присутності: «…Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними» (Об’явлення 21:3).

Відновлення досконалого світу.

Біблія починається з опису досконалого світу, який був втрачений через гріхопадіння, а закінчується описом не менш бездоганного світу, який очікує на тих, хто дозволить Богу реалізувати Його план в їхніх життях. Святе місто приготоване для святих людей Божих.

Як і райський сад, святе місто — це довершений світ з квітами, деревами і смачними плодами всюди. Все чудово:

«І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев на вздоровлення народів» (Об’явлення 22:1-2).

Унаслідок гріха людство було вигнано з Едемського саду і позбавлено дерева життя; в Об'явленні воно знову доступне всім людям.

Це буде світ без гріха. Читачів іноді лякають деякі розділи Об'явлення, які описують суди, що зійдуть на землю. Багато хто бажає якнайшвидше перейти до останніх розділів, де зображено красу небес, проте ми не можемо ігнорувати середину книги; щоб святі люди жили в нерозривному спілкуванні зі святим Богом, сила гріха повинна бути зламана.

Об'явлення показує ненависть сатани до Божого народу. Іван бачив «звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів» (Об’явлення 13:1). Звірині «дано… провадити війну зо святими, та їх перемогти» (Об’явлення 13:7).

Якийсь час здається, що зло торжествує і народ Божий уражено, проте звір в кінцевому підсумку буде переможений (Об’явлення 15:2): Божий народ тріумфуватиме, а мета Бога буде досягнута.

Протягом всієї історії Божі люди вірили, що святий Бог чинитиме те, що правильно. Божа святість вселяла в псалмоспівця впевненість, коли він благав про справедливість: «…бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати!» (Псалом 5:5). В Об'явленні Іван почув крики мучеників: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об’явлення 6:10).

Святість Всевишнього гарантує народу Божому, що справедливість восторжествує. Іван писав християнам, котрі страждали під гнітом Риму, що прийде такий час, коли святий і істинний Суддя землі відновить справедливість для Свого народу. Об'явлення закликає до вірності, адже діти Божі знають, що святий Господь помститься за святих людей. Об'явлення розглядає той час, коли сатана буде переможений, і святі люди Бога житимуть в мирі.

Небеса — це священне місто; це місто без гріха та його наслідків; це місто без болю, сліз, страждань і смерті. «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:4).

Але існує дещо ще більш прекрасне. Найголовнішою перевагою Едемського саду було досконале спілкування між Всевишнім і людиною. Адам і Єва гуляли в саду з Богом, вони розмовляли з Ним лицем до лиця; ніщо не розділяло їх. На небесах ми повернемося до довершеного спілкування з Богом; ніщо не відокремить святий народ від святого Бога.

«І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними» (Об’явлення 21:3).

Іван описує небеса як місце без жахів, болю і смерті. Все, що викликало страх у попередньому світі (незвідані глибини моря, небезпека ночі, загроза хвороб), зникне. Основою цього вічного світу буде присутність Бога.

«І жадного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його на їхніх чолах. А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки» (Об’явлення 22:3-5).

Святі люди завжди бажали бачити Бога. Мойсей попросив про це, але не міг побачити Його обличчя (Вихід 33:18-20). Давид молився: «Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?» (Псалом 41:3) [2]. Ісус обіцяв, що чисті серцем «будуть бачити Бога» (Від Матвія 5:8). Ця обіцянка здійсниться, як написано в Об'явленні. «І побачать лице Його, а Ймення Його на їхніх чолах» (Об’явлення 22:4).

Даллас Віллард розповів про маленьку дитину, мати якої померла. Одного разу вночі, переляканий і самотній, хлопчик попросив лягти спати в спальні батька. Посеред ночі він прокинувся і запитав: «Чи повернуте твоє обличчя до мене?» Батько відповів: «Так». Цього було досить; дитина мирно заснула. На небесах святий народ побачить обличчя Бога; воно буде вічно звернене до нас; ми переживатимемо мир.

Божий план буде здійснено! Райський сад — відновлено. Люди зі святими серцями і святими руками завжди житимуть зі святим Богом. Це Божий план для Його народу.

Івану в видінні був відкритий Божий план для Його люду: святий народ живе в святому місті. Тричі в Об'явленні апостол описує місце нашого вічного перебування як «місто святе» (Об’явлення 21:2,10, 22:19). Це дім святого Бога, святих Ангелів і святих людей. Це красиве місто — місце досконалої святості; там можуть жити тільки святі люди.

В Об'явленні 21 бачимо прекрасну картину небес, але знаходимо і попередження:

«А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це друга смерть!» (Об’явлення 21:8).

Небеса — це священне місто. Бог не дозволить гріху зруйнувати його чистоту. Проповідники говорили: «Небеса — це святе місце, приготоване для святого народу». Тільки такий народ насолоджуватиметься життям в цьому святому місті.

Егоцентрична людина не може пережити блаженство, перебуваючи в місті, в якому Агнець Божий — головне, що приваблює. Людина, котра живе заради гріховних задоволень, була б нещасна там, де все чисте. Тій людині, що не любить Бога, буде нудно в місті, де поклоніння Йому вічне. Святе місто призначене для святих людей. Оскільки Божі люди святі й чисті, вони перебуватимуть з Ним всю вічність.

Обіцянка Єзекіїля 40-48 виповниться в Новому Єрусалимі, проте незабаром читач побачить різницю між видінням Єзекіїля і його сповненням, що описане в Об'явленні. У видінні пророка храм стоїть в центрі міста. У Новому Єрусалимі немає жодного храму: «А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель то йому храм і Агнець» (Об’явлення 21:22). Сам Бог — це храм! Все місто тепер є «святою землею», відокремленою для Бога і Його народу.

Безперервне спілкування між Богом і людиною в саду відновлено. Сором і страх, які змусили грішників Адама і Єву сховатися від Всевишнього, зникли. Ми бачитимемо обличчя Бога. Святі люди насолоджуватимуться безупинним спілкуванням зі святим Богом.

У Старому Заповіті Бог виділив Ізраїль як царство священиків і святий народ (Вихід 19:6). В Об'явленні церква — це царі і священики нашому Богу (Об’явлення 5:10). На відміну від народу Ізраїля, «його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» (Об’явлення 7:9). Обіцянка з Буття 12:3 виповниться, як описано в Об'явленні 7:9.

Подібно до того, як Ізраїль міг виконати свою місію як царства священиків, тільки залишаючись святим, так і церква може реалізувати своє призначення, тільки якщо вона свята. Божі люди повинні бути святими. У Старому Заповіті левити були одягнені в білий одяг, що символізував їхню чистоту. Так само Іван показує, що святі повинні бути чисті (Об’явлення 3:4-5; 6:11; 19:8). Тільки ті, хто «випере шати свої», можуть увійти в місто (Об’явлення 22:14). Святий народ житиме в мирі зі святим Богом.

Звучить знайомо, чи не так? Ви чуєте проповідь, яка кидає вам виклик до більш глибокого рівня святості, а потім молитеся і присвячуєте себе святому життю. Протягом наступних восьми тижнів ви зростаєте духовно, бачачи, як плід Духа множиться в вашому житті. Ви наповнюєтеся більш глибокою любов’ю до Бога і ближнього.

А потім раптом прогрес і зростання ніби зупиняються. Ви все ще ходите зі Всевишнім та живете переможем життям; ви любите Бога і ближнього, але через фізичну хворобу, емоційний стрес чи навіть тиск служіння усвідомлюєте: «Я не відчуваю, що росту в святості. Що сталося?»

Як вам продовжувати жити святим життям, якщо ви не відчуваєте себе святим? Чи здаєтеся ви і кажете: «Святість неможлива»? Як вам продовжувати ходити в святості?

► Чи переживали ви такий виклик? Як ви реагували?

«Коли я не відчуваю себе святим, я повинен ходити вірою».

У уроці 2 ми побачили, що святість — це ходити перед Богом. Авраам пішов за Всевишнім в землю, яку він ніколи не бачив. Він ходив з Господом в послуху і вірі. Чотири тисячі років по тому дуже захоплююче читати про віру Авраама, але спробуйте відчути себе на його місці: вам доводиться ходити день у день по необробленій землі, їй не видно ні кінця, ні краю, і ви навіть не знаєте, куди прямуєте. Гадаєте, що Авраам прокидався щоранку, відчуваючи захоплення від прийдешнього нового дня? Найімовірніше, ні! Були дні, коли він говорив: «Мені сьогодні не хочеться йти», — але Авраам продовжував ходити з Богом.

Ми читаємо, що Ной «ходив перед Богом» в гріховному світі. Оточений ідолопоклонниками і людьми, які постійно розробляли нові способи скоєння зла (Буття 6:5), він ходив з Богом. Ви думаєте, що Ной прокидався, відчуваючи натхнення? Іноді він відчував себе змученим і збитим з пантелику. Але, не дивлячись не це, він продовжував ходити зі Всевишнім.

Один з ключів до життя святості — пам'ятати, що ми були спасенні благодаттю через віру; освячені благодаттю через віру; ми продовжуємо рости в святості завдяки благодаті через віру. Деякі люди розуміють, що вони спасені благодаттю, а також освячені благодаттю через віру, але потім вони потрапляють в пастку, вважаючи, що постійний процес зростання залежить від їхніх зусиль.

Чи необхідна дисципліна в житті святості? Безумовно! Чи повинні ми продовжувати умертвляти земні члени наші? (До Колоссян 3:5). Звичайно. Чи повинні ми дивитися вперед і прагнути досягти мети — нагороди високого поклику Божого в Христі Ісусі? (До Филипʼян 3:13-14). Безсумнівно!

Але не слід забувати, що «умертвляти земні члени», «спішити до того, що попереду» і «гнатися до мети» — все це досягається силою Бога, Котрий «викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (До Филипʼян 2:13). Він Той, Хто дає бажання (волю); Він той, Хто наповнює силою (дія). Він здійснює Свій труд в нас, щоб досягти мети — привести нас до стану святості. Коли ви не відчуваєте себе святим, покладайтеся на благодать Бога, Який щодня перетворює вас на Свій образ.

Коли я не відчуваю себе святим, то повинен покладатися на Його святість.

В 5 уроці ми побачили, що досконалість полягає не в бездоганних вчинках, а в неподільному і відданому Богу серці. З уроку 7 ми дізналися, що заповідь Ісуса «будьте досконалі» — це заповідь неподільної любові до Бога. Християнська досконалість не в діях; вона в любові.

Ми святі тільки тому, що Бог святий. Наша особистість «у Христі». Він робить нас святими. Одна з великих істин Євангелія полягає в тому, що ми більше не боремося за те, щоб досягти святості своїми силами; ми можемо знайти спокій у Христі. Наша ідентичність як християн, наша тотожність як святих, наша ідентичність як святого народу — в Ньому.

Роберт Коулман одного разу розповів історію про те, що значить досконало любити Бога, коли наші дії можуть бути далеко не ідеальними. Доктор Коулман працював в своєму саду в спекотний літній день. Коли його маленький син побачив, як батькові жарко на сонці, він вирішив принести йому води. Хлопчик взяв брудний стакан, наповнив його водою з калюжі і приніс батькові. Доктор Коулман сказав: «Стакан був брудний, і вода теж. Але напій був бездоганний, тому що він йшов від серця, наповненого любов'ю».

Це картина нашої обмеженої довершеності: ми приносимо наше зіпсоване недосконале служіння Богу, Котрий приймає його, тому що воно йде від серця, наповненого любов'ю.

Бог не відкидає наші недосконалі зусилля і перетворює їх на щось, що перевершує нашу уяву, тому що наша святість — лише тінь Його необмеженої святості. Навіть наші найкращі прояви любові стикаються з людськими обмеженнями. Однак, коли ми заспокоюємося в Його святості, то розуміємо, що покора Його велінню «бути святим» реалізується досконало тільки через Нього Самого. З серцями неподільної любові ми приносимо йому наш каламутний стакан води — і Він перетворює його на щось чисте і сяюче. Наша святість вдосконалюється в Його святості.

«Коли я не відчуваю себе святим, то повинен пам'ятати, що я частина святого народу».

Основна, тема книги Об'явлення — це церква але, як правило, це часто не береться до уваги. Об'явлення починається з серії послань семи церквам. Вони показують важливість місцевої церковної громади як частини великого тіла Христа, але на цьому акцент на церкві не закінчується.

144 000 викуплених образно можуть являти собою всю церкву — тіло Христа. Пізніше в книзі церква розглядається як наречена Агнця (Об’явлення 19:7-8). Церква — серцевина книги Об'явлення.

Якщо це так, то наше поклоніння і спілкування як церкви на землі — це підготовка до поклоніння і спілкування як вічної церкви. Що це значить для нашого життя сьогодні?

Якщо Об'явлення — це картина, що стосується нареченої Христа, як це зображення церкви повинно впливати на її життя на землі? Або, якщо поставити це питання інакше: чи схожа ваша громада на церкву в Об'явленні? Чим ваша церква відрізняється від зображеної в цій книзі?

Один з практичних результатів цієї істини — те, що наше святе життя йде в ногу зі спілкуванням з церквою. У сучасному індивідуалістичному світі багато християн думають про спасіння тільки з точки зору особистого досвіду.

Однак, хоча існують приклади таких людей, як Енох, котрий ходив виключно перед Богом, є ще багато біблійних прикладів того, як Божі діти перебувають в Ньому як частина тіла. Закони чистоти в Ізраїлі були для «народу Божого» (Левит 20:26); це поняття означало був набагато більше, ніж просто бути групою окремих особистостей; це було сукупне тіло, яке спільно перетворювалося на образ Божий.

[1]Церква в Новому Заповіті була не просто групою людей, які належали до одного і того самого «клубу»; вона була і залишається тілом Христа. Святі з Об'явлення пройшли через муки як частина тіла. Навіть помираючи на самоті, вони знали, що належать до вселенської церкви. Святі з Об'явлення жили свято як частина тіла чистою нареченої. Навіть коли Іван був ізольований на острові Патмос, він знав, що є частиною всесвітньої церкви.

Все частіше можна почути, як люди кажуть: «Я люблю Ісуса, але не люблю церкву». Такі заяви ґрунтуються на трагічному нерозумінні її ролі! Якщо церква — наречена Христа і я люблю Його, то я повинен любити і її. Церква — це зібрання віруючих, які зростають разом в образ Божий.

Ми не були створені, щоб жити на самоті. Джон Веслі зазначав: «Вся святість — це колективна святість», — маючи на увазі те, що ми зростаємо як частина тіла. Веслі об'єднував віруючих у малі групи для того, щоб здійснювалася духовна підзвітність, адже зростання людей відбувається під час тісної взаємодії з іншими.

Що це означає для нас сьогодні? Святі люди є частиною святої церкви; ми зростаємо в святості як частини святого тіла. Коли я у смертельній тривозі, Бог приводить іншого шукача святості, який може надихнути мене в сфері моєї слабкості. З іншого боку, коли Бог дав мені перемогу в якійсь ситуації, я можу підбадьорити брата зі схожою проблемою. Святе життя призначене для життя в спільноті наповнених Духом віруючих, які проявляють Божу любов у нашому світі.

Автор Послання до Євреїв добре розумів це.

«І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (До Євреїв 10:24-25).

Заохочуючи переслідуваних християн продовжувати стояти в вірі, він закликав їх поважати один одного і підбадьорювати при зустрічі. Частина функції церкви — спонукати кожного члена общини до більш глибокої любові і святості.

Коли ви не «відчуваєте» себе святими, дозвольте Богу заохотити вас до подальшого зростання через інших християн в тілі, куди Він помістив вас. Ви є частиною «вселенської церкви», але також і помісного тіла. Бог зробив вас його частиною, і цьому є причина; дозвольте своїм братам і сестрам спонукати вас до більшого зростання в святому житті.

Коли Фанні Кросбі [1] було два місяці, через лікарську помилку вона осліпла назавжди. Через кілька місяців її батько помер. Матері доводилося залишати сім'ю на довгі години, поки вона працювала покоївкою. Фанні дізналася про труднощі життя в проклятому за гріх світі.

Гімни Фанні Кросбі свідчать про її відданість Христу. Вона повністю підпорядкувала свою волю Божій. Прекрасний вірш міс Кросбі представляв собою молитву-прохання, щоб її воля розчинилася в досконалій волі Бога.

Фанні Кросбі розуміла, що святість — це досконала любов до Бога і ближнього. Вона присвячувала свій час і фінанси місіям, які служили алкоголікам і безпритульним. Разом з чоловіком вони віддали все, крім того, що було необхідно їм для виживання. Вона любила Бога і свого ближнього. Фанні Кросбі з кожним днем зростала в образ Христа в досконалій любові.

Фанні Кросбі з нетерпінням очікувала на той день, коли обіцянка побачити обличчя Бога буде реальною. Коли хтось висловив жаль з приводу її стану, Фанні Кросбі відповіла, що вона раділа своїй сліпоті, тому що, коли вона потрапить на небеса, то першим лицем, яке вона побачить, буде обличчя Її Спасителя.

Стислий огляд з усіх уроків

(1) Святість — це нерозривне спілкування з Богом.

(2) Від Буття 3 до послань апостолів Бог обіцяє відновити близькі стосунки між Собою і людиною; виконання цієї обіцянки описано в Об'явленні.

(3) Об'явлення показує нерозривне спілкування народу зі своїм Богом.

(4) Спілкування церкви — це підготовка до взаємодії на небесах. Церква на землі — це модель вічної церкви, але, на жаль, помилки неминучі; тому ми повинні прагнути того, щоб створити життя в церкві тут, на землі, за зразком її єдності на небесах.

(1) Уявіть ситуацію, що хтось сказав вам: «Я люблю Ісуса, але не люблю церкву». Напишіть лист на 1-2 сторінки, в якому ви покажете цій людині, що любов до Ісуса повинна виражатися в ставленні до Його нареченої — церкви. Покажіть, як святе серце буде надихати на любов до Божої церкви, а також те, як факт, що ми частина церкви, допоможе нам зростати у святості.

(2) На початку наступного заняття процитуйте напам'ять Об'явлення 21:2-3.