Біблійне відокремлення забезпечує свідчення світу.

Ісус молився про те, щоб Його учні були в світі, але не від нього. Даниїл відмовився «оскверниться їжею царя та питвом» (Даниїла 1:8). Протягом всієї історії Божі люди утримували себе від гріхів свого суспільства; це дозволило йому бути свідоцтвом для свого оточення.

Ізраїль покликано бути «царством священиків», святим народом, який привів би інші нації до Всевишнього (Вихід 19:6). Коли Божий народ був вірний Богові, він виконував цю місію. Рахав говорила: «…жах перед вами напав на нас, і… всі мешканці цього Краю умлівають зо страху перед вами…» Чому? Тому що Ізраїль був могутнім народом з великою армією? Ні! Тому що «…Господь, Бог ваш, Він Бог на небесах угорі й на землі долі!» (Ісуса Навина 2:9-11). Коли Ізраїль був відділений для Бога, він був свідченням для всіх народів.

Ми бачимо цей принцип в житті Йосипа. Оскільки він утримував себе від гріхів Єгипту, це стало свідченням для фараона: «…Чи знайдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім? (Буття 41:38). Якби Йосип жив, як всі інші єгиптяни, йому ніколи не випала б нагода бути свідком перед фараоном.

Ісус молився, щоб Його послідовники були в світі, але не від світу. Ця фраза іноді неправильно розумілася християнами, котрі бажали жити благочестиво: вони помилково вважали, що перебування у світі — це необхідне зло, яке Божий народ повинен терпіти на шляху до неба.

Однак, відчувши радість від того факту, що Його послідовники «не від світу», Ісус молився: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх» (Від Івана 17:16-18). Христос просив Отця, щоб Його наслідувачі ефективно служили в світі; щоб ми не були «від світу», поки ми послані «в світ». Залишаючись відокремленими від гріха, ми можемо виконати наш заклик змінити світ. Як діти Божі, ми можемо бути сіллю і світлом для грішного світу.

Апостоли знали, що святе життя — це свідчення світу; Петро закликав віруючих жити благочестивим життям, щоб воно було свідченням для невіруючих:

«Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петра 2:12).

Павло писав до Тита — лідера церкви на Криті. Віруючі в той час жили в оточенні язичників. Павло наставляв Тита, що християни повинні жити так, «щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога» (До Тита 2:10). Коли віруючі в Христа люди жили святим життям, їхня поведінка «прикрашала» Євангеліє; це те, що зробить Благу звістку привабливою в нашому світі.

Павло закликав християн в Филиппах до благочестивого життя. Вони повинні були залишатися відокремленими від гріха, щоб бути бездоганними та щирими, невинними дітьми Божими «серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі» (До Филипʼян 2:15).

Коли народ Божий живе святим життям, ми сяємо, як «світла в світі». Життя дітей Божих повинне бути яскравим свідченням в темному світі. Відділення від гріха не є юридичною спробою «заслужити спасіння»; воно дозволяє нам виконати заклик Ісуса бути «світлом світу» і «сіллю землі» (Від Матвія 5:13-14). Святі руки є сильним свідченням нашому світу.

Принципи біблійного відокремлення.

Для багатьох людей «відокремлення від світу» — це перелік того, що можна і чого не можна робити; часто воно визначається списком правил. Багато людей обмежуються одягом, який вони не носять, місцями, куди вони не ходять, і розвагами, в яких вони не беруть участі.

Це правда, що святі люди не носитимуть певний одяг та не відвідуватимуть певні місця; свята людина хоче догодити Всевишньому у всіх сферах життя, проте бути відокремленим від гріха і відокремленим для Бога — це більше, ніж просто дотримуватися правил.

Одна з проблем, пов'язаних з визначенням відділення тільки за списком правил, полягає в тому, що вони змінюються з часом і часто без особливих пояснень. Кожна церква показує своє відділення певним набором правил, однак найкращим підходом є визначення біблійних принципів, які вірні в усі часи і в усіх культурах.

Наш спосіб життя як християн повинен відображати наше підкорення Божому Слову та керівництву Святого Духа. Якщо ми прагнемо бути людьми, які відділені для Бога як «люд власности Божої» (1 Петра 2:9), ми свідомо коритимемося вченню Його Слова.

Хоча Біблія не торкається безпосередньо багатьох аспектів сучасного життя, вона встановлює принципи, якими ми повинні керуватися. На яких засадах слід будувати життя святим людям?

(1) Принцип скромності.

Принцип скромності полягає в тому, що наш одяг і поведінка повинні вшановувати Бога, тому потрібно уникати всього, що не вгодно в Його очах. Те, як ми одягаємося і поводимося, має бути підпорядковане бажанню прославити Всевишнього.

Протягом всієї історії нагота була ганебною. Після гріхопадіння Адаму та Єві стало соромно, тому що «пізнали, що нагі вони» (Буття 3:7), тому вони «зробили опаски собі». Коли Бог зустрів їх в саду, то забезпечив більш суттєвим одягом: «І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх» (Буття 3:21).

Протягом всього Писання нагота є ознакою ганьби. Пророки використовували її як символ Божого суду (Ісаї 20:1-4; Осії 2:3; Єзекії 23:29). Наш одяг як народу Божого має демонструвати, що ми дотримуємося Божого стандарту скромності. Нам має бути соромно за наготу, яка була символом ганьби у Божих пророків; одяг повинен відповідати такому, що представляє святий і чистий народ Божий.

Скромність в Біблії включала відмінність між статями. Хоча Біблія не визначає конкретні предмети одягу, які носили ізраїльтяни, Бог звелів Своєму народові дотримуватися гендерних відмінностей в одязі (Повторення Закону 22:5).

Новий Заповіт навчає, що наше вбрання повинно бути свідченням, що ми Божі люди. Павло протиставив два способи, як себе можна прикрашати:

«Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся [1], не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 Тимофію 2:9-10).

Павло навчає, що наш зовнішній вигляд має бути відображенням скромності і простоти серця. Справжня краса – у добрих вчинках.

Вчення Павла показує зв'язок між зовнішнім прикрашанням і внутрішнім змістом. В цьому розділі послання До Тимофія він піднімає питання, як християнам слід молитися, а також розглядає гендерні проблеми.

Павло пише, що мужі повинні звертатися до Бога «без гніву та сумніву» (1 Тимофію 2:8); ми не повинні входити в присутність Бога в дусі гніву. Апостол зауважує, що жінкам слід молитися в дусі скромності і покірності; це відображається навіть в одязі та прикрасах. Ми не повинні входити в присутність Бога, захоплені гордістю і жагою слави. Святі люди скромні, і це відображається в усіх сферах життя.

Петро також писав про співвідношення зовнішнього вигляду і внутрішнього духу.

«А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам» (1 Петра 3:3-5).

Апостол Петро закликає, що святі повинні піклуватись насамперед про внутрішню красу – тихий, лагідний дух – більше, ніж про зовнішні оздоби. Ті, хто йдуть шляхом святості, обирають Божу прихильність, а не мирське визнання.

Наше проводження часу повинно свідчити про те, що ми відділені для Бога. Павло нагадує, що християни повинні наповнювати свій розум тим, що буде сприяти перетворенню на образ Христа.

«Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (До Филипʼян 4:8).

У святих людей кожна сфера життя контролюється Богом. Читаючи книгу Левит, ми розуміємо, що не буває нічого надто дрібного і не вартого Його уваги. Все має значення для Нього! Це не тому, що Всевишній — тиран, котрий хоче контролювати всі сфери життя; Він — люблячий Батько, Який піклується про кожний аспект життя Своїх дітей. Наш Небесний Отець не хоче, щоб Його діти носили одяг, який ганьбить тіло, яке Він з любов'ю створив; Він також не бажає, щоб вони наповнювали свої уми розвагами, які викликають гріховні і ганебні думки. Ми — «люди, власности Божої», і Він піклується про кожен аспект нашого життя.

► Проаналізуйте принцип скромності через призму особливостей вашої культури. Які із сфер життя (як в одязі, так і в способі життя) є викликом для збереження скромності в вашому суспільстві?

(2) Принцип управління.

Принцип управління полягає в тому, що все, що у нас є, належить Богу. Як Його діти, ми використовуватимемо наші фінанси і ресурси так, щоб вшановувати Його.

У XVIII столітті деякі християни дотримувалися суворого дрес-коду. Вони відмовилися від будь-яких прикрас: не носили блискучих ґудзиків, чоловіки — краваток; одяг був тільки з сірої тканини. Здавалося, вони були дуже скромними.

Однак Джон Веслі проповідував про одяг і нарікав, що цей прояв скромності був лише зовнішнім. Хоча вбрання виглядало просто, деякі християни ігнорували принцип управління фінансами. Вони їздили з Лондона в Париж, щоб купити найдорожчі тканини. Так, вони були сірого кольору, але це була найдорожча тканина і демонстрація багатства: вони були скромні, але не були хорошими керівниками Божими ресурсами [2].

Веслі наполягав, що бути відокремленим від світу — означає бути хорошим розпорядником коштів, які Бог дає нам. Він проповідував, що свята людина не повинна витрачати гроші на екстравагантний одяг. Гардероб може бути скромним, але марнотратство поширюватися на інші сфери. Павло сказав, що наше прикраса не повинна бути «коштовними шатами» (1 Тимофію 2:9).

Принцип розумного управління не означає покупку тільки дешевого товару. Іноді одяг хорошої якості, який коштує дорожче, прослужить набагато довше. Деякі церкви економлять, встановлюючи дешеву сантехніку, а потім витрачають в рази більше грошей на усунення аварій! Це нерозумне управління.

Принцип говорить: «Ми керуємо фінансами, які Бог довірив нам, і потрібно використовувати їх з розумом. Ми є розпорядниками талантів, якими наділив нас Всевишній, і необхідно використовувати їх для Його слави. Все, що ми робимо, повинно шанувати Його».

► Застосуйте принцип розумного управління до вашої культури. Яким чином ваші церкви можуть бути хорошими розпорядниками Божих ресурсів?

(3) Принцип помірності.

Принцип помірності передбачає, що ми не дозволимо певним «речам» (навіть хорошим), керувати своїми життями. Одним із викликів жити «в світі», але не бути «від світу» полягає в тому, що нам доводиться жити в ньому! Існує безліч усього, чим ми можемо і повинні насолоджуватися, але святе життя вимагає міри навіть в цьому.

Можна навести як приклад їжу. Голод — це природна потреба, задоволення якої не гріховне. Павло писав, що ми повинні їсти «на славу Божу» (1 до Коринтян 10:31). Прийом їжі не гріховний, однак, якщо я переїдаю і не можу контролювати себе, я не вживаю їжу на славу Божу. Світ робить це для власного задоволення; якщо я не маю міри в своїх харчових звичках, я «від світу». На відміну від принципів цього світу, я повинен вживати їжу «на славу Божу»; це означає, що я буду проявляти самовладання, насолоджуючись чудовою їжею, яку Бог дає мені.

Коринтяни наполягали на тому, що вони можуть допускати сексуальну аморальність, бо вони духовні діти Бога, і тіло більше не має значення. Вони говорили: «Їжа для черева, і черево для їжі». Ідея прийшла з їхньої культури, і її сенс був у тому, що тілу дозволено все, що воно захоче.

Павло відповідає, цитуючи вчення коринтян, а потім відкидаючи хибні ідеї, що лежать в основі їхнього вчення. «Все мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно. Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить» (1 до Коринтян 6:12-20). Він продовжує: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого?» Апостол закінчує словами: «Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!»

Принцип Павла такий: навіть законні речі не повинні контролювати нас. Бог має владу над усіма аспектами життя християнина, навіть над нашими тілами. Все, що ми робимо, повинно шанувати Бога; щоб так було, потрібно, щоб ми жили, керуючись стриманістю і самовладанням.

Як це виглядатиме в повсякденному житті? Це означає самоконтроль в тому, що ми їмо і п'ємо, як ми проводимо час. Як святою людиною, «мною ніщо володіти» не буде. Навіть зовсім безневинна розвага неправильна (для мене), якщо я залежний від неї. Принцип міри вчить самоконтролю у всіх сферах.

Ось приклад того, як ці принципи можуть бути пов'язані з слабкостями та характером кожної окремо взятої людини. Зауважте, це лише приклад, а не правило для вас.

Хлопець на імʼя Джеймс придбав собі новий комп'ютер, і в ньому була встановлена гра «Тетріс». У самій грі немає нічого поганого: вона не пов'язана з насильством чи сексуальністю. Це проста головоломка, проте він згодом усвідомив, що вона «заволоділа» ним! Він сідав за роботу, але невдовзі переходив до гри; хоч казав собі: «Зараз зроблю перерву в роботі і трошки пограю». Через тридцять хвилин чоловік думав: «Ще одна гра!» Через годину він все ще грав. Нарешті Бог нагадав Джеймсу про принцип міри. «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 до Коринтян 6:12).

Парубок зрозумів, що повинен видалити гру зі свого комп'ютера. Чи може це стати біблійним «правилом» для кожного? Ні! Писання ніде не використовує слово «тетріс»! Але для Джеймса принцип міри означав уникати ігор, які можуть контролювати його.

Принципи ширші, ніж правила. Немає біблійного вчення щодо «Тетріса». Якщо це ваша улюблена гра, не потрібно видаляти її через те, що Джеймс мав це зробити. Але для Джеймса через його слабкість «Тетріс» був пасткою. Якщо ми прагнемо жити святим життям, то запитаймо у Бога: «Як мені жити так, щоб догодити Тобі?»

► Співвіднесіть принцип міри з вашою культурою. Які області є проблемою для підтримки біблійного балансу у вашому житті?

(4) Принцип доречності.

Коли Тимофій, син батька-грека і матері-єврейки, приєднався до Павла та Сили в їх місіонерській подорожі, Павло вимагав обрізати Тимофія заради ефективного служіння (Дії Апостолів 16:3). Раніше Павло відмовився обрізати Тита — грецького новонаверненого (До Галатів 2:3). Різна реакція Павла в цих ситуаціях вчить важливому принципу служіння.

У випадку з Титом Павло відстоював істину про те, що ми спасенні благодаттю через віру. Вимога до навернених язичників дотримуватися єврейського закону підірвала б ідею християнської свободи. Апостол твердо виступив супроти тих, хто хотів вимагати обрізання Тита (До Галатів 2:1-6). У 15 розділі книги Дій Апостолів знаходимо визнання Єрусалимської церквою того, що обрізання поган не потрібне.

У 16 розділі книги Дії Апостолів Павло попросив Тимофія обрізатися. Навіщо? Не заради спасіння, а заради ефективного служіння в синагогах.

► Прочитайте 1 до Коринтян 9:19-23.

Павло ілюстрував цей самий принцип в Посланні до Коринтян. В ім'я Євангелія апостол був готовий приносити жертви в тих сферах, які не покривалися біблійними принципами. Він не поступився біблійними переконаннями, але пожертвував своєю свободою заради служіння.

Це говорить про важливий принцип для християн. Деякі речі можуть бути доречними в одній ситуації, але в іншій — ні. Задля ефективного служіння лідер може поступитися деякими «свободами» в тих сферах, які не суперечать його переконанням. Це не сфери біблійного вчення, а сфери особистих переконань і культурної практики.

Гаррі — місіонер в Африці. Він відростив велику бороду; в країні, де він служить, борода — символ досвіду й авторитету. Вождь племені завжди носить довгу бороду. Борода Гаррі в авторитеті у тих, кого він намагається досягти Євангелієм; він зберігає її заради дотримання принципу доцільності.

Рік — місіонер в Азії. Тут борода асоціюється з недбалістю і неохайним зовнішнім виглядом. Незабаром після переїзду він усвідомив, що це обмежує його ефективність; він збрив її, керуючись принципом доречності.

Борода — це правильно чи ні? Ні те, ні інше! Обидві людини навчилися дотримуватися принципу доречності: що найкраще підходить в ситуації, в яку Бог поміщає мене?

► Чи знайшли ви сфери, де принцип доречності вимагає від вас пожертвувати своєю особистою свободою, щоб досягати людей навколо вас для Христа?

(5) Принцип відповідальності. Перед ким я несу її?

Вчитель запитав своїх студентів: «Чим ви вважаєте краще керуватися, живучи в гуртожитку: правилами чи принципами?» Вони відповіли: «Ми надаємо перевагу принципам!»

Потім вчитель запитав: «Що легше: коритися: правилу, яке говорить: «Світло повинно бути вимкнене опівночі», — чи принципу, який полягає в такому: «Ви готуєтеся до служіння. Лягайте спати настільки рано, щоб добре відпочити і бути готовими зосередитися на першому уроці щоранку»? Незабаром студенти розуміють, що принцип вимагає від нас мислити набагато ширше, ніж просто дотримуватися правил!

Принципи можуть бути складними. Одним з ключів є розуміння того, що ми відповідаємо перед Богом в питанні відділення. Ви не можете дотримуватися правила, яке свідчить: «_____ грамів їжі в день — це норма. Все, що понад вказане, — обжерливість». Це неможливо! Замість цього я повинен пам'ятати, що несу відповідальність перед Богом за самовладання.

Одна людина може працювати в офісі, де потрібні дорогі костюми; інша була б поганим господарем, якби придбала гарний костюм, щоб носити його на фермі!

Бог може давати переконання, що відрізняються, різним людям залежно від їхнього служіння, походження і навіть гріхів, до яких вони схильні. Всі ми різні; ми не схожі один на одного. У наших братів і сестер можуть бути різні життєві позиції. Поки ці відмінності не суперечать вченню Святого Письма, вони можуть бути ознакою біблійної свободи.

Тому я повинен пам'ятати дві речі:

1. Я не повинен судити серце іншої людини; вона відповідає перед Богом за своє відділення від світу (До Римлян 14:4).

2. Я повинен ретельно перевіряти своє власне серце тому що я відповідаю перед Богом за моє відділення від світу (2 до Коринтян 5:9-10).

[1]Слово «плетіння» іноді бентежить читачів. Ефектними зачісками за часів Павла були коси. Його принцип: «Жінки повинні бути прикрашені скромністю, а не вражати ефектністю».

[2]John Wesley, “On Dress” from The Works of John Wesley, (Grand Rapids: Baker Books, 1996).